Ніхто в селі точно не міг сказати, скільки Івану Петровичу років. Дідусь жив у старенькому будиночку поруч з лісом. В гості до себе не кликав, в місцевий магазин не ходив. На зиму їхав в місто – там у нього була квартира. Але як тільки сходив сніг, повертався в рідне село.
Завжди приходив пішки – економив на електричці. Продукти приносив з оптового ринку. Лягав спати ще завидна, щоб електрику не палити. Телевізор ніколи не дивився. Дорого, та й немає там нічого цікавого. Тільки на газети розщедрювався. Купував одну в тиждень, і читав її сім днів.
Люди дивилися на дідуся з жалістю. Старий, самотній, напевно, хворий. Ще й бідний, як церковна миша. Але через кілька років стало зрозуміло – а грошенята-то у Івана Петровича є. Весь свій час старий присвячував городу та саду. І як тільки збирав урожай, відразу віз його в місто на продаж. Торгував усім, що міг виростити: картоплею, морквою, капустою, яблуками, гарбузами.
Навіть те, що жив поруч з лісом, примудрився використовувати собі на благо. Збирав ягоди, гриби, лікувальні трави і теж продавав в місті.
І куди тільки діває гроші? – дивувалися односельчани. – Може, дітям допомагає? Або кредит якийсь оплачує?
Сусідкою Івана Петрович була Галина Петрівна. У свої сімдесят років жінка ще не втратила енергії і мріяла про красиве життя. Поміркувавши над ситуацією, вона вирішила запропонувати старому свою допомогу по господарству. А раптом пощастить, і він залишить їй свою міську квартиру? Інші-то спадкоємці не з’являються.
Іван Петрович раптом пішов на контакт. Похмурий і мовчазний старий був радий, що Галина до нього приходить. Тільки їй він намагався уваги не приділяти. І сперечався по дрібницях. Просто заради самого процесу, а не результату.
Галина злилася, але терпіла. Дуже вже хотіла квартиру. Ось продасть її і заживе собі як королева. Вона швидко розвідала, що у Івана є дочка. Тільки вони з батьком не спілкуються. Катерина жила десь в Німеччині і вже багато років не приїжджала до України.
Друзі до старого не навідувалися. Може, їх і не було. Дуже вже характер у нього поганий. І з кожним днем ставав все гірше. Перед відходом у той світ Іван Петрович став зовсім нестерпним.
Єдиною істотою, яку старий любив, був його кіт Сірко. Пухнастика ще маленьким кошеням хтось викинув на вулицю. І Іван Петрович підібрав малюка. Навіть купував йому молоко у сусідів.
Не стало Івана Петровича першого січня. Галина прийшла до нього в святковому настрої і навіть принесла тарілку холодцю. Але пробувати його було вже нікому.
Ховати старого їй довелося за свої гроші. Всі плани Галини Петрівни накрилися мідним тазом. Після себе Іван Петрович не залишив заповіту.
Але потім сталося диво. Галина Петрівна за час теж прив’язалася до кота і навіть після відходу господаря носила йому їжу. І ось одного разу шукала Сірка і випадково знайшла в погребі тайник Івана. Там було… ну дуже багато грошей.
Іван Петрович все життя відкладав ці гроші, у всьому собі відмовляв, та питається: навіщо?
Друзі, живіть сьогодні, бо завтра може не настати!
Будьте здорові та щасливі!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – female
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
