– Галю, поясни: чому ми не можемо допомогти Наталі? – в сотий раз запитував дружину Владислав.
– Не можемо – і все, крапка, – навідріз відмовлялася пояснюватися Галина.
– Галь, Наталі зараз дуже непросто. Зрозумій її, ти ж сама мати! – наполягав Влад, звертаючись до материнських почуттів дружини.
– Владику, розмова закінчена! – знову відрізала Галя і підійшла до вікна.
На вулиці недавно пройшов дощ – вікно ще було в крапельках, які ніяк не бажали стікати вниз. Небо було похмурим. Як і в той день, 5 років тому. Галина заплющила очі і з головою занурилася у спогади.
2011 рік.
Перший чоловік, перше кохання. “У нас буде дитина!” Щаслива молода сім’я винаймала квартиру, покупка власного житла була в далекосяжних планах. «Потягнемо?» «Потягнемо!».
2012 рік.
Народження дитини. Маленька донька, щасливий новоспечений батько. Шкода, бабусь немає. Мама Галини давно в кращому світі, а свекруха не прийняла дружину сина з першого дня і навіть народження внучки не пом’якшило серце жінки. Доньці немає року, чоловік зник. Знайшли, швидка, не довезли… Галина овдовіла. Автомобіль, за кермом якого був її чоловік, так і не знайшли.
2013 рік.
Спадщина. Та який там спадок? Половина старого будинку в селі, в якому живе свекруха? Де їм з донькою належало б по одній шостій? Ні. Нехай свекруха живе спокійно. Вона і так втратила сина. Нехай їй хоч буде де жити. Декретні та пенсія по втраті годувальника не дозволяли і далі знімати квартиру, довелося з’їхати в кімнатку. Доньці півтора року, мінус декретні. На що жити? Галина звільнилася з роботи і теж оформила на себе пенсію, тільки по догляду за дитиною, яка втратила годувальника. Витрати стиснулися до мінімуму. 2 тисячі за кімнату, ледве-ледве жити на копійки, що залишалися. Допомога друзів і колег? Була, перший час. Зійшла нанівець. Кого хвилюють чужі проблеми?
Пенсія приходила на карту 6 числа кожного місяця. Тоді, в липні 2013 прийшло на три тисячі менше, ніж завжди. «Гроші були утримані за запитом судових приставів.» – незворушна відповідь працівниці банку.
Галина, з дитиною на руках, кинулася до приставів. Їй знайома повідомила, що пристави не маю права щось стягувати з цього виду доходу.
– Так, списали. А у Вас є довідка, що на карту приходить саме пенсія по втраті годувальника? Принесете довідку, тоді і поговоримо. – змірявши Галину презирливим поглядом, відповіла судовий пристав, яка займався справою Галини.
– За що списали? У мене немає боргів.
– Є. Податок на автомобіль, – відповіла випещена дівчина, роздивляючись свої нігті.
Автомобіль, той самий. Він був оформлений на Галину. Що стало тоді з машиною, Галина навіть не цікавилася – вилетіло з голови. а у самої Галини прав не було. Тоді дівчина думала про більш важливі речі.
Довідку вона принесла.
– Добре, я зроблю повернення 3 тисяч. – погодилася судовий пристав. – Яку суму в рахунок Вашого боргу Ви готові внести сьогодні? Немає грошей? Не біда, – пристав кинула погляд на обручку Галини: – Знімайте, описувати будемо!
Єдина пам’ять про чоловіка. галина притиснула руку до себе, шмигнула носом і розплакалася:
– Зараз у мене залишилася тисяча, я заплатила за житло. Як ми з донькою проживемо на тисячу цілий місяць?
– На тисячу можна чудово прожити удвох з дитиною. Не треба робити з цього драму У Вас все? Не затримуйте чергу, – пристав відвернулася від Галини, давши зрозуміти, що аудієнція закінчена.
галя на ватяних ногах попрямувала до виходу з кабінету, краєм вуха почувши розмову за спиною:
– Наталю, ну навіщо ти з нею так? Зробила б повернення, шкода вдову.
– Пф, думати треба, за кого заміж виходити. Кімнату вона знімає… Наплодити злиднів… – відповіла колезі судовий пристав Галини.
Галя взяла себе в руки. Вона клеїла оголошення вранці і вдень, складаючи їх у велику корзину внизу коляски.
А вечорами вона стала мити підлогу в міні-готелі неподалік від своєї кімнати. Коляска стояла в номері, а Галина наводила чистоту, розмовляючи з донькою. Адміністратор готелю дивилася на це крізь пальці – їй було шкода Галину.
2014 рік.
Знайомство з Владиславом. Галя довго не приймала залицяння чоловіка, але через рік її серце розтануло. Ні, вона не забула першого чоловіка, але більше не плакала від думок про нього. Тепер, згадуючи перше кохання, на дівчину накочувався світлий смуток – він буде радий, якщо Галя буде щаслива. Владислав прописав Галю і її доньку до себе, щоб на наступний рік отримати садочок.
2016 рік.
Знайомства з сім’єю Владислава Галя побоювалася. Вдова, ще й з дитиною. Зустріли її добре. Мама коханого привітно привіталася і пішла вимкнути чайник. Доньці тут же вручили купу іграшок і відправили знайомитися з донькою Наталі, сестри Владислава. Сама Наталя щасливо посміхнулася Галині і почала щось говорити. Але галя її не чула. «На тисячу можна чудово прожити удвох з дитиною. Не треба робити з цього драму» – ці слова набатом стукали у Галі в голові. Перед нею, приймаючи її в сім’ю Влада, стояла та сама випещена дівчина зі служби судових приставів.
Теперішній час.
– Галю, ти мене чуєш? Галь, що з тобою?
Галя витерла сльози і відвернулася від вікна.
– Вибач, задумалась.
– Я кажу, у Наталі дохід зараз близько 7 тисяч. 4 за кімнату віддає, як їм утрьох на 3 жити? – Не вгамовувався Владислав.
«На тисячу можна чудово прожити удвох з дитиною.»
– Прекрасно жити, – крикнула Галина і знову розплакалася.
– Галю? – Сергій підійшов до дружини і обійняв її. – Розповідай!
Галина все виклала чоловікові, як на духу.
– Наталка завжди такою була, спочатку улюблена дочка, потім улюблена дружина. Розпестили її, ось і задирала ніс постійно. Не суди її строго. Галинко, ти ж у мене не така? Ти – краща за всіх, я тому на тобі і одружився, – міцно притискаючи до себе дружину, Владислав гладив її по волоссю. – Тепер у тебе все добре, а вона на твоєму місці. Але ти – не вона. Не така.
– Не така, – схлипнула Анна. – Нехай приїжджає.
Наталя приїхала відразу. Владислав одразу забрав племінника в кімнату, вручити хлопчикові куплену для нього іграшку. Взявши гроші і подивившись на заплакане обличчя Галини, Наталю осяяло: вони бачилися до знайомства! Ось чому обличчя Галини постійно здавалося їй знайомим! В барі? На курорті? У ресторані? На роботі? На роботі! 2013 або на 2014 рік! Та заплакана вдова, якій не було, на що жити!
– Ти! Це ти тоді до мене приходила, коли я приставом працювала! – голос Наалі тремтів.
– Я, – кивнула Галина.
Після нелегкої розмови і вибачень Наталі дівчата помирилися і обнялися на прощання. Наталя взяла дитину і пішла додому. Галина з Владом вирішили допомогти Наталі: вони обіцяли давати їй гроші до кінця декрету.
– Мені з тобою пощастило, – Влад знову обійняв дружину, варто було його сестрі піти.
– Це мені пощастило, – посміхнулася Галя і знову розплакалася. Цього разу – від щастя.
На реальних подіях. Імена змінені.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
