– Хіба так буває, щоб за два тижні все життя з ніг на голову? – ледь не плаче тридцятирічна Міла. – Жили, будували плани, чекали дитину… Були чудові стосунки багато років, міцна сім’я. А потім – раз, і людині всього цього не треба: він зустрів іншу! Як же так? Хіба можна розлюбити одну і полюбити іншу за кілька днів? Дурниці!
Міла з дитинства захоплювалася шахами. Гросмейстером, на жаль, вона не стала. Проте з того часу набула корисну звичку: прораховувати і обмірковувати в житті кожен крок на кілька ходів вперед і не робити спонтанних вчинків.
Така тактика приносила плоди, і до тридцяти років все у Міли в житті склалося більш ніж чудово: прекрасний, з усіх боків позитивний чоловік, з яким прожили разом сім років душа в душу, чудові відносини з батьками і з свекрами, практично вже добудована квартира, третій триместр довгоочікуваної вагітності… все «по розуму», все в правильному порядку, не як у деяких.
Міла була абсолютно щаслива.
Чоловік носив її на руках, виконував всі забаганки втім, як і до вагітності. Відносини у них завжди були на заздрість багатьом. Міла ніколи не розуміла подруг, які йшли на компроміси, раз у раз прощаючи чоловікам великі і маленькі грішки. Це від заниженої самооцінки, завжди вважала Міла.
Не поважають себе жінки. Ось вона б, терпіти не стала б ні за що – ні лінь, ні пияцтво, ні хамство по відношенню до себе. А вже про зради і говорити нема чого. Пішла б, напевно, в той же день…
…Свого часу Міла вийшла в декрет, а чоловік почав працювати з потрійною силою – щоб у сім’ї «було все найкраще».
Місяць тому вирушив у відрядження на два тижні.
Чесно кажучи, Мілі ідея цієї поїздки не сподобалася – все-таки восьмий місяць, не жарт, хіба мало що. Хоча Міла ніколи не була істеричкою і раніше спокійно відпускала чоловіка куди, і наскільки треба – тут чомусь стало не по собі.
Хоча причин для хвилювання не було абсолютно: все було нормально та й ще купа часу, поряд з Мілою залишаються батьки – це на самий крайній випадок, чоловік «в разі чого» в будь-який момент прилетить на літаку. Та й врешті-решт, не гуляти зібрався: поїздка потрібна йому по роботі.
Чоловік поїхав і в перші кілька днів дзвонив, писав, слав смс, зв’язувався з дружиною в скайпі. А потім раптом якось різко все обірвалося.
Дзвонила, писала і розшукувала його вже Міла. Він не загубився. Відповідав, але якось скупо, односкладово і сухо. Неначе інша людина… І приїхав зовсім іншим. Таємничий вид, сидіння по годині в туалеті, захований телефон…
– Так у нього хтось з’явився! – впевнено сказала найкраща подруга.
Міла в перший момент мало не розреготалася їй в обличчя. Їй і в голову не приходив такий поворот. Швидше за все, у чоловіка проблеми по роботі, він не хоче говорити, щоб не засмучувати вагітну Мілу. Ні про які інші жінках в їхньому випадку не може бути й мови – просто тому, що такого НЕ МОЖЕ БУТИ…
Вони ж не перший рік разом, кохають одне одного, чекають дитину, будують плани… ще тиждень тому будували! Іншим жінкам, була впевнена Міла, в житті її чоловіка просто немає місця.
Але подруга виявилася права.
Через кілька днів чоловік сам зізнався – зустрів дівчину. Тепер і сам не знає чи любив Мілу, і взагалі, виявляється, не уявляв, що таке справжня любов. Вона знає, що він одружений, що у нього дружина вагітна, і це, за його словами, «її зупиняє».
Хоча в інтернеті спілкуються щосили. Чи було там, щось більше, ніж розмови і зітхання при місяці, або не було, Міла не знає і з’ясовувати зовсім не хоче.
Чоловік планує дочекатися дитини, а потім… звільнитися з роботи і їхати до коханої. В нікуди. Квартиру в залишить Мілі, з дитиною буде допомагати і нічого йому не треба, крім свободи і можливості почати життя спочатку з жінкою всього свого життя…
Сказати, що Міла в шоці і жаху – не сказати нічого.
Так буває взагалі? Така любов, щоб білий світ з копієчку і всього за якийсь тиждень?
Адже розумний, дорослий чоловік, не бабій жодного разу. Не хлопчисько тридцять третій рік. Серйозний, забезпечений достатньо, ну за мірками їх регіону. Сімейний. З дня на день очікує народження сина – з коханою жінкою. І раптом таке?
Може, у нього з головою щось не те? Наплювати на все те, що будувалося роками, все життя свою порушить, виїхавши в нікуди?
– Та не факт, що він їй потрібен буде, без квартири, без роботи! – умовляє Мілу подруга. – Ти головне, час тягни. Час працює на тебе! Поки дитина, поки те та се, дитина з’явиться, інше життя почнеться, то в аптеку потрібно збігати, то в поліклініку, то коляску витягнути – а ти слабка після… дивись, день за днем, чоловік перебіситься, втягнеться, дитини полюбить і все налагодиться! Потім зі сміхом будете згадувати… Головне, не наламати дров! З усім погоджуйся і тягни час! не роби «красивих» жестів. Пошкодуєш та пізно буде. Такі чоловіки, як твій на дорозі не валяються. Ех, життя прожити – не поле перейти…
Але Мілі не до сміху.
З одного боку, нерозумно віддавати комусь хорошого чоловіка, батька своєї дитини, просто так. За щастя треба боротися. Та й залишитися одній в такий момент, на дев’ятому місяці, теж виявляється, непросто. Це в теорії тільки – піду, не дозволю. А на практиці – все по-іншому…
З іншого боку, всюди пишуть психологи, що триматися в таких випадках за людини категорично не можна. Хоче – нехай іде. Доля бути разом – повернеться, ну а не доля, значить чим раніше, тим краще розлучитися… Жити разом зараз Мілі важко та й просто принизливо знати, що з тобою живуть тимчасово і без любові…
Як бути? Вчепитися в чоловіка і тягнути час? Або навпаки, зібрати валізу і виставити вже зараз, не чекаючи дитини?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
