Мені завжди здавалося, що той, хто доглядає літніх батьків, той потім отримує спадщину. Однак сестри мого чоловіка виявилися хитрішими. Вони й квартиру хочуть отримати, і свою маму, пані Надію, не доглядати.
Але давайте про все по порядку розповім.
У мого чоловіка є дві старші сестри, наталка й Ірина. Все життя мама їх опікувала, як могла. Обом пані Надія допомогла з квартирами, а потім витягнула всіх їхніх дітей.
А от на сім’ю сина мама чоловіка ніколи не мала часу. То одна донька народила онука, то друга. Народження нашого сина пройшло непомітно. Вони вперше його побачили десь за рік. Свекруха одразу дала зрозуміти, що має доньку, а я просто придаток до її сина, не більше.
За всі роки нашого шлюбу ніхто нам не допоміг жодного разу. Весілля ми з Романом справили своїми коштами дуже скромне. Потім довго жили на орендованій квартирі, збирали на свою. За кілька років взяли іпотеку, допомогли мої батьки.
Так і впоралися самі. Я бачила, що чоловіка кривдить те, що його маму зовсім не цікавить його життя. Однак він змирився і навіть перестав намагатися брати участь у житті тієї родини.
Роман бачився з мамою час від часу, а ось я спілкувалася з нею десь раз на рік. І це при тому, що ми живемо за 15 хвилин один від одного. Сестри взагалі не підтримували стосунки з братом. У них на нас не було часу.
Спілкування звелося до поздоровлень на свята. Ми прийняли такий розклад і звикли розраховувати лише на себе.
І ось нещодавно Ромі зателефонувала найстарша сестра Наталя. Вона повідомила, що мама потрапила до лікарні. Ми одразу ж поїхали до неї. Виявилось, що справи дуже серйозні. Тепер пані Надія не зможе жити сама. Зовсім злягла. Їй потрібний постійний догляд. Чоловік був дуже засмучений, йому було складно бачити маму такою.
І от постало питання про те, хто ж дбатиме про лежачу матір. І сестри чоловіка дружно вирішили, що це маємо взяти на себе ми.
В однієї нещодавно народився онук, вона не потягне догляду і за дитиною, і за матір’ю.
Друга дуже далеко живе, добиратися до мами їй цілу годину. А забрати до себе не може, бо мають невелику квартиру. Вийшло, що ми найдоступніші та найвільніші і поблизу.
І мій улюблений аргумент: «Адже ти наймолодший у сім’ї, а так повелося, що молодший доглядає літніх батьків». І неважливо, що мама вклала в них усі сили, час та гроші, які в неї були. Поставила кожну з них на ноги, виняньчила їм усіх дітей. А тепер, коли їй потрібна допомога, вони просто перекладають усе це на брата.
Заповіт мати не написала. Та й тепер навряд чи напише. Сестри пообіцяли, що мамина квартира дістанеться чоловікові. Ось тільки їм немає віри. Бо чоловік запропонував продати цю квартиру, купити однокімнатну мамі, а на решту найняти доглядальницю. Але вони відмовилися категорично. Здається, ніхто не відмовився від ідеї прибрати цю квартиру до рук.
І знаєте, справа навіть не у спадщині. Ми вже давно зрозуміли, що звідси на допомогу чекати не доводиться. Якби вона мала одного сина, ми б без запитань надали свекрусі належний догляд. Але ж у неї є дві рідні дочки, а горщики носити повинна я, по суті чужа людина. Мені по-людськи шкода пані Надію. Добре, що вона не дізнається, яких дочок вона виростила.
Я говорю Ромі, що треба відмовитися від усього. Нехай сестри самі розбираються і з квартирою, і з доглядом за матір’ю. Хіба я не права? Хіба я повинна стати свекрусі доглядальницею?
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
Недавні записи
- Я як дізналася, що той, ніби як зять, перетягнув мою сусідку Марту і її дочку в своє “коло”, ледь зі стільця не впала. Це ж як таке може бути, вони ж хрещені в нашій церкві? В мене ще було бажання Марті очі відкрити на того Марка в перші дні знайомства з Анною, але думаю, чого буду пхатися в чужу сім’ю. Тепер про це дуже шкодую. Можна ж було їх від цього вберегти. А тепер, хто його знає, чим все закінчиться
- За гроші, які мама висилала з Польщі, ми поробили все що можна було. В нас не хата, а лялечка. Мама останній раз як приїжджала, то рідний дім не впізнала. Ми і бруківку постелили і дах замінили, всюди ремонти сучасні, а на вулиці працював ландшафтний дизайнер. І я і брат вже працюємо, тому кожного разу просимо маму залишитися в Україні і відпочити нарешті від тих заробіток. Але та ні в яку. Все їй щось бракує. Тепер проблему в брату вона найшла. Хоча це смішно
- Вчора нас з сім’єю вперше за три роки покликала до себе в гості сестра. Накрила стіл із різних закусок, а це і канапки з червоною рибою, різні сири і ковбаски. Чоловік шашлик приготував на мангалі. Я трохи поїла а потім питаю: “Олеся, а щось і гарячих страв буде?” На що у відповідь почула: “Все що на столі, більше нічого”. Додому я їхала сильно засмучена, адже так жити не можна. Моя сестра вже не молода дівчина, а елементарно навіть гостей приймати не вміє
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя