– Син у нас вже тиждень живе, додому повертатися, схоже, не збирається! – розповідає пенсіонерка.
– Приїхав в суботу ввечері. З Катею, говорить, посварилися, можна, переночую у вас? Ну що, сина рідного не пущу? У перший раз таке за вісім років! До цього ніколи нас не втручали у свої розборки з дружиною, з дому не тікав! А зараз запив вона його вже, мабуть, на тему того, що грошей мало отримує.
Синові Валентини Андріївни, Юрію, тридцять сім років. Майже два роки тому у них з дружиною появилася друга дитина, син. Є ще старша дочка, другокласниця.
– Юра дуже другої дитини хотів, по суті, він дружину умовив на сина! – каже Валентина Андріївна.
– Фінансово тоді все складалося у них непогано. Квартира своя, зарплата у сина хороша була. Якісь вони запаси навіть зібрали. Юра хороший батько, з дітьми дружині допомагає від і до.
Дочка мала в школу піти, якраз доюре, помічницю вже має.
Розрахували все, але й припустити не могли, що компанія, багато років стабільно пропрацювала на ринку, повільно, але вірно піде на дно, і до напівроку довгоочікуваного сина Юрій залишиться без роботи.
Юрій – людина відповідальна, на дивані після звільнення лежати не став, і вже через три тижні після звільнення працював в іншому місці.
Копатися і вибирати, що краще, було колись, пішов туди, куди взяли. Не жарт – сім’я на руках, дружина в декреті і двоє дітей, яким стільки всього треба.
На жаль, працевлаштування виявилося невдалим. На співбесіді обіцяли одне, на ділі виявилося зовсім інше. По грошах теж, м’яко кажучи, надули – за перший місяць роботи виплатили якусь взагалі смішну суму.
Юрій паралельно почав підшукувати щось інше, шеф, почувши, що підлеглий ходить на співбесіди, оскаженів і виставив чоловіка в той же день.
Загалом, за півтора року свого безробіття Юрій зараз працює в четвертому за рахунком місці. І вже ясно, що і цю роботу треба міняти. Нинішньої зарплати ні на що не вистачає.
Крім того, в цьому місці прямо якийсь особливий гадючник:противний-начальник, поганий колектив, маса дурниць, нікому не потрібною роботи і – вишенька на торті – офіс знаходиться в промзоні на іншому кінці міста, і добирається туди Юрій кожен день на оленях …
– Треба знову йти, це жах! – зітхає Валентина Андріївна.
– Знову роботу шукати … Але справжній жах для Юрія не в роботі, а в родині.
Дружина Катя свариться, пиляє чоловіка загроші кожний день і ніч, не вибираючи слів і не соромлячись вже. Принижує Юрія в присутності дочки і матері, обзиває невдахою, ніщебродом і так далі.
– Ну хіба так можна? – зітхає Валентина Андріївна.
– Я в шоці була, коли її слова по телефону почула випадково …
Свати подзвонила, матері її. А вона – а що, мовляв, Катя мовчати повинна, чи що? У неї, каже, двоє дітей на руках, до зарплати тиждень, а грошей в гаманці п’ятсот гривень!
Виплати на дитину вона вже не отримує! Нехай трясе батька дітей, це правильно!
– А що толку трясти, якщо немає у нього грошей? Треба якось економити, напевно. Що ж робити тепер. У регіонах люди і на менші гроші живуть …
– Так, я так і сказала. Але сваха рве і метає. У внучки зараз грип, лікарка вчора була, одних ліків виписати на пару тисяч, вони дзвонять по черзі з Катею – що нам робити тепер, мовляв, дитину не лікувати?
Вийми та поклади їм ці гроші! А якщо зараз ще захворіє малюк, там парою тисяч не звільнишся! Дивні люди, звідки ми їм візьмемо зараз гроші? Прекрасно знають, що зарплата у Юри через тиждень …
А як вважаєте ви, дружина має моральне право докоряти працюючого чоловіка за безгрошів’я? Якщо реально нічим годувати дітей, і лікувати доньку треба прямо зараз, а не після зарплати через тиждень – що їй, мовчати?
Або хороша дружина повинна чоловіка підтримувати в будь-якій ситуації? Тим більше при даному розкладі, коли чоловік чесно намагається зробити все від нього залежне?
