І нащо ми на свою голову купили квартиру у свекрухи? Вона так і думає, що залишилася тут господинею.

– Що це ти, Олено, в холодильнику порозкладала, як попало? Ось я тобі покажу, яке треба!

Ми з чоловіком жили в квартирі свекрухи Богдани Дмитрівни 10 років. Вона, зі своїм молодшим сином, жила у свого чоловіка. Шість років тому свекруха запропонувала нам викупити у неї квартиру в розстрочку.

За її словами, це виглядало б так: ми їй щомісяця платимо певну суму, як тільки ми виплатимо всю вартість квартири, вона відразу напише дарчу на чоловіка.

Я, знаючи мати чоловіка, була проти усних домовленостей. З неї станеться через кілька років прийти і нас вигнати, заявивши що ніяких грошей в очі не бачила. І, тим більше, платити ми повинні разом, а квартиру – чоловікові по дарчим в його особисту власність? Ні, не треба.

Ми оформили договір купівлі-продажу квартири, в якому були прописані всі умови: перший внесок, розмір щомісячного платежу, дата платежу, термін розстрочки і можливість дострокового погашення. Я наполягла на тому, щоб всі щомісячні платежі передавалися в присутності нотаріуса із запевненням розписок про отримання грошей.

Ми планували розрахуватися зі свекрухою років за 7-8. Оскільки нам не довелося виплачувати банку відсотки по іпотеці, це було дуже вигідне придбання. Нам не довелося витрачати гроші на оренду – ми жили в своїй квартирі, природно ми не могли її продати – на квартирі було обтяження.

Рік тому Богдана Дмитрівна посварилася зі своїм чоловіком і повернулася в, як вона вважає, свою квартиру.

Мама чоловіка сказала, що продаж квартири був помилкою і просила її повернути. Само собою, про повернення нам грошей і мови не йшло.

Тоді я запропонувала купити їй кімнату на свій сімейний капітал і, тим самим, остаточно з нею розрахуватися. Ми б з чоловіком подарували свої частки їй, а частки дітей у кімнаті поміняли б на частки в нашій квартирі, думаю, з цим би проблем не виникло. Вона відмовилася від цього варіанту і відмовилася брати черговий платіж за квартиру.

І ось Богдана Дмитрівна вирушила до суду анулювати угоду. Я подала зустрічний позов про те, що вона не хоче брати щомісячні платежі навмисно, щоб у неї був привід розірвати договір купівлі-продажу.

Я позичила у своїх батьків гроші, щоб розрахуватися зі свекрухою і попросила, щоб суд виступив посередником в передачі грошей, я продемонструвала всю суму і заявила, що готова розрахуватися прямо в залі суду. Богдані Дмитрівні довелося взяти гроші. Суд вона програла.

Весь цей час вона живе з нами і паскудить. І, як я зрозуміла, з’їжджати вона не планує. Мене дивує, як совісті вистачає: спочатку на нас в суд, щоб відібрати квартиру, а сама живе з нами, як ні в чому не бувало.

Та ось тільки тепер мої правила: свекруха живе в моєму будинку, а, як відомо, в чужий монастир зі своїм статутом не ходять.

Нещодавно вона підійшла до холодильник, відкрила його і сказала:

– Що це ти, Олено, в холодильнику порозкладала, як попало? Ось я тобі покажу, яке треба!

Я відповіла, що вона може де завгодно показувати і вчити, як треба, але у себе вдома я роблю так, як треба саме мені.

А вчора Богдана Дмитрівна зявила:

– Коли ти купиш мені обіцяну кімнату, я хотіла б її здавати?

У відповідь вона почула: ніколи. Я не збиралася купувати їй кімнату просто так, таким чином я хотіла з нею розрахуватися за квартиру, вона сама відмовилася від такого варіанту.

Який зараз з мене попит? Вона нажалілася чоловікові, що я хочу залишити її на вулиці, що я обіцяла їй цю кімнату, але самим нахабним чином відмовляюся стримувати обіцянку.

З’їжджати вона не хоче, жити спокійно нам не дає. Чоловік її вигнати не може – мама ж. Тобто, мама його хотіла вигнати – нічого страшного, буває? Тут почула, як вона нашіптує чоловікові, що було б непогано, щоб він повернув їй хоч свою половину квартири.

Я не можу з нею жити під одним дахом, просто не можу. За її словами, я маю з ранку до вечора стрибати на задніх лапках перед нею і її молодшим сином, годувати їх, обслуговувати.

А я відмовляюся це робити – зараз буду я ще двох здорових людей обслуговувати, у самих ручки-ніжки є.

Через це ми з чоловіком почали частенько сваритися: вона щовечора йому скаржиться, яка я ледача, навіть обідом її погодувати не можу, а бідний її 14-річний хлопчик голодує взагалі по півдня, адже він теж не може поїсти сам.

Я втомилася.

Даремно ми взагалі у свекрухи квартиру купили. Знати б раніше про можливі проблеми, краще б іпотеку взяли. Нехай з переплатою, зате свекруха б точно не заявилася до нас жити. Що мені робити? Як виставити їх з дому?

Або як її змусити поважати мене як господиню? Можливо, почую тут якісь гарні поради…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!