Йти мені більше не було куди. Мамин новий чоловік став господарем в нашій квартирі, мені там місця більше не було. Тому я забрала кота й собаку і переїхала у 20 років на татову дачу в селі під Львовом.

Я навчаюсь в університеті, працюю три дні на тиждень повний робочий день, машини не маю, тому моє життя дуже ускладнилося. Мій ранок починається о 5:30, а приїжджаю по 10 вечора. Засинаю далеко за північ. Орендувати квартиру в місті не варіант, як і переїхати до близьких родичів через тваринок і графіка роботи тата.

Батько радий, що я живу з ним, що він не сам, але мені справді не просто.

І о диво! Я дізнаюся, що успадкувала невеличку квартира в центрі Львова від моєї прабабусі – вона залишила заповіт саме на неї, бо я її найчастіше провідувала по можливості.

Отже, її житло дісталося мені. І дуже скоро на арені виникають моя сестра і бабуся із заявою, що квартира належить їм і взагалі, 25 років тому до мого народження прабабуся мріяла віддати це житло моїй сестрі.

Я не стала сперечатися і дозволила сестрі в’їхати в квартирку. Але мене почали умовляючи переписати квартиру сестрі, а мені тато «і так подарує у майбутньому» дачу.

Мені кажуть: “У сестри дитина і немає чоловіка, а ти живеш на природі у приватному домі та ще й жалієшся на щось”.

Недавно мені зателефонувала двоюрідна бабуся, з якою я ніколи не була знайома і розповіла, що в останній рік свого життя прабабуся справді хотіла віддати цю квартиру мені, постійно про це говорила. Тато також говорить про це.

Я дуже люблю свою сестру, вона виховує дитину, багато працює, облаштовує цю квартиру з нуля, але я відчуваю несправедливість, ніби жалію саму себе в цій ситуації. Бабуся також активно вмовляє мене відмовитися від квартири на користь сестри.

Я ніколи, принаймні у найближчі роки сама не зароблю на власне житло у Львові чи Києві, хіба що їхати в Італію працювати. Але я навчаюся ще в університеті. Мені важко в селі, бо на дачі ніяких зручностей в будинку, навіть душ на вулиці.

Мені важко вчитися, працювати і витрачати стільки часу на дорогу. Грошей з моєї роботи вистачає лише на проїзд, їжу та допомогу татові.

Я буду поганою людиною, якщо після закінчення вишу попрошу сестру з’їхати? Чи хоча би просто в’їду туди зі своїми тваринами, котиком і собачкою? Переїхати зараз я не можу, бо вона проти. Жити разом також не варіант, бо рано чи пізно хтось із нас вийде заміж.

Виселити її? Чи варто почати відкладати на перший внесок за своє житло і відмовитися від квартири? Я знаю, що вона не пробачить мені таке, я відчуваю, ніби забираю щось, що належить їй.

Я дуже хочу зберегти між нами добрі стосунки, я дуже сильно її люблю, хоч у нас і різні батьки, але такий графік, за яким я живу зараз, мені зовсім не підходить. Та й починати самостійне життя колись треба.

Мій нинішній режим вимотує мене, позбавляючи сил на навчання і роботу, плюс я живу у постійному відчутті відсутності «вдома», мені доводиться виживати в прямому сенсі. Я просто хочу жити у власному житлі, уникнувши конфліктів з рідними людьми.

Мені дуже потрібна порада від людей збоку, як це можна все організувати і втілити?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено