Я живу на Вінниччині, давно розлучена, чоловік завіявся десь по заробітках ще років 20 тому. Ну то я добре виявилося для мене. Я у 45 років почала жити для себе, здійснила мрію – відкрила власний продукотвий магазинчик, зайнялася плаванням і йогою. Живу у власному будинку, не дуже великому.
Маю єдиного сина-офіцера. Зате з онуками мені пощастило – їх у мене четверо, два хлопчика і дві дівчинки.
Син служить у Києві, у них була в Ірпені своя квартира, але вже нема…
Ну і ось починається оце. Син два з половиною місяці тому привіз мені невістку Олесю з усіма онуками, а сам, само собою, працює. Дуже за нього переживаю. З невісткою більш-менш ладнаємо, тіснувато, звичайно, але гріх скаржитися.
Єдине – часу ні на що не вистачає. З дітьми їй допомагаю мало, точно не на стільки, як їй хотілося б.
Але розумієте, у мене бізнес, крім того я волонтерю – збираємо пайки і на фронт, і переселенцям, сітки плетемо, діткам екскурсії влаштовуємо… Роботи дуже багато, навіть захоплення свої закинула, які там плавання і йога. Мені б і самій хотілося від Лесі більше допомоги по дому, та я розумію, що у неї діти, тому переважно готування, прибирання – все на мені, і його зараз стало набагато більше, ніж коли я сама була.
Ну і ось вишенька на торті – приходить минулого тижня Олеся до мене на кухню після того, як діток повкладала спати, і оголошує новину: вона при надії п’ятим!
Ну, знаєте, можливо я і не права, але я на це не підписувалася. Ми і так всі в одне одного на голові, куди мені ще сюди малюка? У мене турбот і так дуже багато, а я ж вже далеко не юна дівчина – мені за 60. Звичайно, я не маю права вказувати сину і невістці, скільки їм мати дітей. Ну але я маю право на комфорт у власній оселі.
Тому я знайшла наступного ж дня для Олесі й онуків окрему двокімнатну квартиру, навіть сказала сину у телефонній розмові, що готова половину оплачувати.
Але вони всі на мене дуже образилися. Невістка не розмовляє і не дзвонить, не приходить з малими у гості. А син взагалі сказав, що я не мати і бабуся, раз так вчинила. Мовляв, інші все для своїх дітей і онуків роблять, а я як чужа людина поступила.
У мене щось і шкребе на душі, але десь углибині все одно відчуваю, що я права, а їхні претензії до мене несправедливі.
Чи все таки син і невістка мають рацію? Як ви ставитеся до мого вчинку?
Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
