20 років я була в Італії на заробітках. Поїхала свого часу після розлучення з чоловіком.

З сином мені допомагала мати, але Рома уже був підлітком, самостійним хлопчиком, та й з батьком продовжував спілкуватися.

Звичайно, я бувала вдома іноді, прилітала на випускний сина, на весілля, допомагала молодятам фінансово, була на хрестинах онучки Соломійки два роки тому.

Родина сина живе у своїй власній квартирі в новобудові, а ось у мене є квартира, яка лишилася від мами.

Квартира у мене двокімнатна, я в ній трохи пожила після розлучення, зробила ремонт на гроші, які виплатив мені колишній чоловік за половину нашої спільної квартири.

Коли я поїхала в Італію, квартирантів у свою квартиру пускати не стала, адже вона мені самій була потрібна, коли я прилітала на якийсь час додому. За квартирою, звичайно, дивилися Роман і Катя, вони мають свої ключі.

І ось – сьогодення. В Італії віддала Богу жінка, за якою я доглядала, а в Україні невістка при надії другою дитиною. Син працює, заробляє не дуже багато як для родини, але не бідують.

І я вирішила повертатися: напрацювалася вже, душа рвалася додому, треба вже відпочивати, онуків нянчити.

І хто мене поплутав зробити дітям «сюрприз», не попередити про своє рішення і приїзд? Але по суті, що б це змінило?

Отже, приїхала я, подолавши переліт в Польщу а потім в Чернівці автобусом.

Тиць я в свою квартиру – а там!… Три родини чужих мені людей!

Я скоріше сину дзвонити, він приїхав за мною і забрав до них, повторюючи, що все пояснять, що я мала попередити про приїзд, тоді б такого казусу не сталося.

Ну вибачте!

Виявилося, Роман і Катя впустили в мою квартиру родини переселенців, не порадившись зі мною. Боялися, що я буду проти, а людей пожаліли!

І що мені тепер, через доброту сина й невістки, виставити за двері три родини з моєї квартири? Дві – з Харківщини, одна – з Херсонщини. Жодні не мають нічого свого тепер, але ж не мені за їхню долю відповідати, самій жити десь треба!

Я зараз у Романа й Каті, але довго так не зможу, не звикла когось притісняти, та й самій не комфортно.

Як бути – не уявляю, щиро кажучи. У мене є деякі збереження, я планувала їх вкласти в облаштування квартири, обновити ремонт, а частину відкласти на старість.

В принципі, цих коштів вистачить на придбання однокімнатної квартири, або на оплату оренди на пару років, але я вважаю, що не зобов’язана так робити, змінювати свої плани, відмовляти собі у чомусь.

Адже життя коротке і не так його вже багато звлишишилося.

Отже, я не бачу, якщо чесно, іншого виходу, як попросити цих всіх людей, хоч вони й з дітками і зима на носі, виселитися з мого житла у найближчий час. Ну а як ще?

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com