– Олю, що так довго? Вечеря холоне!
– Вибач що запізнилася, мама. Ти не повіриш, де я зараз була і з ким познайомилася! – Оля спішно роззулась, повісила куртку на вішалку, помила руки і сіла за стіл.
– Може, розкажеш? – з посмішкою запитала Марина Павлівна у дочки, наливаючи їй чай в порцелянову чашку.
– Розповім, ви з татом не впадіть тільки.
– І з чого ми повинні впасти? – зацікавився розмовою Віктор Петрович, прибираючи газету.
– Наш Макс дівчину завів! – на одному диханні випалила Оля.
– Це ж добре! – зраділа Марина Павлівна.
– Звичайно добре, я вже думав, що з ним щось не так…
– Вітю! Не смій так говорити про нашого сина! – погрозила пальцем чоловікові Марина.
– Мовчу-мовчу. – посміхнувся Віктор Петрович.
– І яка вона? Ти з нею познайомилася? Красива? Скільки років? З якої родини? Як звуть?
– Мамо, я зараз все розповім, не треба засипати мене затаннями. Звичайна дівчина. Так ви з татом її навіть бачили! – заінтригувала Оля батьків.
– Де?
– Вона працює на автомийці, де ми всією сім’єю машини миємо. Вони там і познайомилися! Рита, руда така. – випалила Оля і відкинулася на спинку стільця, із задоволенням спостерігаючи за зміненими обличчями батьків.
– На автомийці? – розгублено перепитала Марина Павлівна.
– Подумаєш! Може, господиня вона хороша, дівчина порядна. – заступився за подружку сина Віктор.
– Вітю, ти жартуєш? Ти їх там бачив? Всі якісь… косі, рябі. Невдахи! І наш син зв’язався з однією з них? Та хіба дівчина з пристойної сім’ї буде працювати в такому місці? – Марина Павлівна не могла оговтатися.
– Мариночко, душа моя, заспокойся. Може, дівчинка вчиться, а там просто підробляє? Не можна судити людину тільки за місце роботи. Та й взагалі, раз робота є, значить не ледащо, з Макса гроші не тягне. – розсудив Віктор Петрович.
– Мій син приведе додому дівулю з автомийки… Яка ганьба! – закрила обличчя руками Марина Павлівна.
Подальша вечеря пройшла в мовчанні.
– Вітаю, – Марниа Павлівна прищулилася і прочитала ім’я на бейджику, – Уляно. У вас тут працює одна дівчина – Маргарита. Вона звабила мого сина. У вас автомийка або що? Конторка з підбору багатих женихів? Та що ваші дівиці собі дозволяють?
– Заспокойтеся, будь ласка! Ми у всьому розберемося!
– Розберетеся? Я вимагаю, щоб її негайно звільнили! – Марина Павлівна зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.
– Я зараз піду і в усьому розберуся. Чай або каву?
– Ні, дякую.
Провівши поглядом менеджера, Марина Павлівна села на зручний диванчик і стала чекати. В її уяві все малювалося набагато яскравіше: приїхати на автомийку, присоромити дівчину при всьому чесному народі, спостерігати, як її виганяють з роботи і вона йде, затиснувши під пахвою калоші.
– Прошу вибачення за очікування. Я поговорила з дівчатками. Вони нічого не знають. – повернулася Уляна і розвела руками.
– Я хочу її бачити!
– Думаю, сьогодні це неможливо. Рита працює не в мою зміну. Судячи з графіку, вона вийде завтра.
– Тоді я завтра заїду в вашу… клоаку. – Марина Павлівна встала з диванчика і пішла з гордо піднятою головою.
– Рито, вона пішла. Що ти наробила? – Уляна повернулася в кімнату до персоналу і почала розпитувати худеньку рудоволосу дівчину.
– Нічого я не накоїла. Максим півроку мене на побачення кликав, проходу не давав. Дістав. Погодилася, аби відстав. Думала, буду руками їсти і голосно чавкати на побаченні, він на мене подивиться і відчепиться. А він мені серветкою губи витирати давай. Потім друге побачення, третє … Якось так вийшло. Стосунки у нас, рік майже разом.
– Рито! Заборонено мати особисті відносини з клієнтами автомийки!
– Та знаю я. Мені ж останній курс залишився, потім нормальну роботу знайду. Я не можу зараз залишитися без роботи!
– А що твій багатій? Чи не хоче тебе утримувати? Он, навіть з сім’єю не познайомив.
– Він хоче, я не хочу. Не можу я на чужій шиї сидіти. Зараз навчання закінчу, буде у мене освіта і нормальна робота. Тоді і познайомимося. А зараз що? «Мама, тато, це – Рита, і вона миє машини!» Не хочу так!
– Гаразд. Я начальству нічого не скажу. – пішла на поступку Уляна. – Поговори зі своїм… залицяльником, щоб маму свою вгамував.
– Нехай я скажу. Дякую тобі, Уляно! – Маргарита міцно обняла жінку.
– Мамо, навіщо ти потяглася до Рити на роботу? – Максим дивився на матір, примруживши очі.
– На роботу? Скажеш теж! – фиркнула Марина Павлівна.
– Мамо, будь-яка праця прикрашає людину. Працювати – не соромно, соромно не працювати.
– Ти зараз на мене натякаєш?
– Ні, мамо, не натякаю. Залиш Риту в спокої. Будь ласка. Прийде час, і я вас познайомлю. Не псуй враження про себе ще до знайомства.
– Було б що псувати! Ти збираєшся привести в нашу сім’ю автомийщицю! Максиме, ти що думаєш?
– Головою я думаю, мамо. Маргарита – скромна, працьовита дівчина. Їй не важливі ні шмотки, ні статус! Чи мені треба з однієї з дочок твоїх подружок зустрічатися? Там в головах, крім ганчірок, нічого немає! Значить так, мамо. Ще одна спроба в Ритину сторону, я звільнюся з татової фірми, знайду собі іншу роботу, заберу Риту з мийки і більше ти мене не побачиш. Все зрозуміло?
– Зрозуміло.
– Ох, Маринко, пощастило тобі з невісткою! Красуня яка! А на Макса як дивиться, очі горять у неї! І весілля шикарне!
Марина Павлівна посміхнулася, вислухавши похвалу двоюрідної сестри.
– Маргарита у нас не тільки красуня, ще й розумниця! Інститут з червоним дипломом закінчила, хазяйновита, скромна! Як добре, що я тоді Максима послухала і не стала лізти в їхні стосунки. – посміхаючись, відповіла жінка. – А весілля – не тільки моя заслуга, мені Маргарита допомагала все влаштувати.
– Ти подивися, як вони разом виглядають. Ой… У неї що, животик?
– Животик. – задоволено відповіла Марина Павлівна. – Четвертий місяць вже пішов. До останнього Рита заміж не хотіла, всією сім’єю її вмовляли. Вони з Максимом 4 роки разом живуть, а все за ручки постійно тримаються. І цілуються, коли думають що їх ніхто не бачить.
– Душа моя, дозволь запросити тебе на танець. – до столика підійшов віктор Петрович і подав дружині руку.
– Дозволяю. – зі смішинками в очах Марина Павлівна простягнула чоловікові руку.
Приєднавшись до молодят, батьки нареченого закружляли у танці.
– Наш син – весь в мене! Теж вдало одружився, – шепнув дружині на вухо Віктор.
– Скажеш теж, – зашарілася новоспечена свекруха.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
