Попросила мене сестра чоловіка Ірина з дитиною її посидіти. Я не стала відмовляти – у мене дитина такого ж віку, нехай з однолітком поспілкується.
Ірина приїхала, привезла дитину і пообіцяла забрати через кілька годинок. Я дітей обідом погодувала, спати поклала. Вони прокинулися, перекусили, ми погуляли, потім повечеряли.
О дев’ятій годині вечора чоловік прийшов з роботи, а сестри його все немає і немає.
Трубку Ірина вона не бере – телефон вимкнений, її чоловік теж недоступний.
Ми з чоловіком одяглися, дітей зібрали і поїхали на орендовану квартиру до його сестри.
Приїжджаємо – а там господиня квартири. Лається, каже квартиру розгромили і з’їхали, ще тиждень тому. Попросила, якщо знайдемо її горе-квартирантів, передати щоб добровільно збитки відшкодували, інакше вона в суд піде.
Ми поїхали до свекрухи, раптом там пропажа. Але і там її не виявилося. Свекруха навідріз відмовилася залишити у себе дитину дочки, пояснила тим, що дуже багато справ, ніколи їй з онуком няньчитися.
Повернулися ми додому. Племінник прожив у нас 2 тижні, весь цей час ми безуспішно намагалися розшукати його батьків. Я запропонувала мамі чоловіка сходити і написати заяву про зникнення людей, раптом щось з ними сталося? Свекруха від мене відмахнулася – якщо щось трапиться, її материнське серце їй би підказало, а раз мовчить – значить все добре.
Чоловік теж був на диво спокійний, але ж у нього пропала сестра! Через 2 тижні, коли пропажа з’явилася на порозі нашої квартири, у мене пропав дар мови. Вона була засмагла, волосся заплетене в африканські косички. Чоловік обійняв свою сестру і запитав:
– Ну що, як відпочили?
Та у відповідь защебетала:
– Ой, море таке тепле, кайф просто. Нагулялися, натанцювалися, на яхті під місяцем накаталися, всіма екскурсіях проїхалися. Все було просто шикарно!
Я стояла, слухала її слова і випадала в осад. Вона залишила дитину мені «на кілька годин», прекрасно знаючи, що зараз змиється на відпочинок. Поки я тут, з ранку до вечора, няньчила з 2 півторарічними дітьми, вона там відпочивала!
Стоп. Чоловік у неї запитав, як вони відпочили. Значить, він знав? Весь цей час він знав, що вона просто в нахабну підкинула мені свою дитину?
Я моментально скипіла:
– Замовкніть, обоє! Ти що, зозуля, по-нормальному попросити не могла? Я тут переживаю, раптом з тобою щось трапилося, а ти там свою п’яту точку на сонечку гріла? У тебе що, зовсім совісті немає?
– Ну сонечко, не свари сестру. Якби вона тебе попросила, ти б відмовилася. Ось ми і подумали… – почав чоловік, але я його перебила:
– Ви подумали? Серйозно? Добре сестра твоя – вона постійно всім бреше, але ти? Я від тебе такого не очікувала. Нехай вона забирає свою дитину і йде. Думаю, говорити про неприпустимість таких прохань в майбутньому, буде зайве.
Сестра чоловіка, зробивши ображений вигляд, спитала:
– Ну а що тут такого? Правильно брат сказав, по хорошому ти б відмовилася. Сама винна, що тебе обманювати довелося. Теж мені, цяця знайшовся. Нічого на мене підвищувати голос в домі мого брата. Якщо він не може тебе приструнити, вже я то знайду на тебе управу.
– Так, ти права, я б відмовилася. Ти свою дитину з собою не взяла, тобі там дивитися за ним не хотілося, але ж ти – його мати. І з чого ти взяла, що я повинна бути щаслива від двотижневої компанії чужої дитину? Ти думаєш, мені свого не вистачає? Забрала сина і пішла з мого будинку. – у мене остаточно здали нерви.
– І не подумаю! Братику, ходімо чайку поп’ємо, – сестра чоловіка пройшла на кухню, чоловік побрів за нею слідом.
Я пішла в кімнату. В очах у мене стояли сльози від обману чоловіка і від несправедливості з боку його сестри. Адже чоловік навіть не подумав стати на мою сторону. На кухні пролунав телефонний дзвінок, сестра чоловіка взяла трубку і почала кричати на всю квартиру:
– Так, мамусю. Так, ось, забираю. А що вона? Як завжди, робить з себе казна-що. Обдурили її, бідненьку, бачте. Ага. Вигнати мене хотіла, але я їй вказала її місце. Ось і я про те ж – зовсім сором стратила. Сама дивуюся, як він на ній одружився. Гаразд, мамо, я зараз чай допиватиму і відразу до тебе. Звичайно, не з порожніми руками.
Через півгодини вона покинула нашу квартиру. Чоловік пішов до кімнати, обняв мене і запитав:
– Ну ти що, образилася чи що? Нічого ж страшного не сталося.
– Ми розлучаємося. – тихо сказала я.
– Що значить – розлучаємося? Ти в своєму розумі? Ти що несеш? – почав злитися чоловік.
– Я не буду говорити про неприпустимість поведінки твоєї сестри в чужій хаті. Я не буду говорити про те, що вона обманом сплавила мені свою дитину на 2 тижні. Справа в тобі. Ти мене обманув. Ти знав, що вона поїхала відпочивати. Знав, і мені нічого не сказав, хоча бачив, як я переживаю і як мені важко з двома дітьми. Я тобі більше не вірю. А жити з людиною, якій я не вірю, я не зможу. Збирайся і йди.
Чоловік пішов. Коли його сестра говорила про те, що це – його будинок, вона перебільшила.
Квартира, в якій ми живемо, належить мені, від бабусі залишилася. Увечері зателефонувала свекруха. І розповіла, яка я нехороша, синочка її вигнала. Я все ж вирішила відповісти.
– Ти, невдячна! Тобі надали таку честь – провести 2 тижні з племінником, а ти обличчя вернеш? Ось і залишайся сама! Правильно синок від тебе пішов, давно пора було. Якщо ти…
Я кинула трубку. Нехай вони усією своєю родиною котяться далеко. Вже краще самій з дитиною жити, ніж на додачу до чоловіка терпіти комплект його родичок.
Ми розлучилися з Дмитром. Через два роки я вийшла за чудового чоловіка, Андрія. Ми вже сім років разом.
Діма так і живе з мамою і лише іноді бачиться з сином, який називає татом Андрія. У Данилка є сестричка Міланка – наша з Андрієм спілька донечка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
