Ірина Тимофіївна тихо розвернулася і побрела на вихід.
– Кажу ж: нікому я не потрібна… – примовляла свекруха тихо, але так, щоб її чули.
– Жити з ними неможливо! Все їм не так. У своїй же квартирі я більше не господиня. А сьогодні він взагалі доньці заявив, мовляв, як не переїде від нас твоя мати, я на розлучення подам, – розповідає мені свекрухана моїй кухні. – А якщо він її покине, як вона сама онуків ростити буде? Нікому я не потрібна на старості років. Життя на вас поклала, здоров’я посадила. А нервів скільки ви з сестрою мені перемотали? А зараз: «Мамо, ми виросли, піди»?
Так, з зятем моїй свекрусі Ірині Тимофіївні не дуже пощастило. Хлопчик з багатої сім’ї, звик кидати гроші наліво і направо, і спочатку був гордістю Ірини Тимофіївни:
– Дочка моя чоловіка знайшла, не рівня цій твоїй! – гордо заявляла вона моєму чоловікові.
І весіллячко красиве зіграли, і дитинку народили. Тільки ось тато зятя закохався і пішов до молоденької дівулі, забувши про дружину і сина. Але не забувши при цьому заблокувати їхні рахунки.
А Таміла, зовиця моя, як раз квартиру вибирала, яку чоловік їй купити обіцяв. Вона і рада була б розлучитися з уже бідним чоловіком, але доля піднесла сюрприз: друге дитя.
Працювати зять не вміє. Раніше він протирав штанці в татковій компанії. Але, з другим одруженням батька, дали йому стусана, самі знаєте, під яке місце. І став золотий хлопчик роботу шукати. Та щоб зарплата далеко за 100 штук, і щоб робити нічого не треба було. Третій рік шукає. І весь цей час він з дружиною і двома дітьми сидять на шиї у моєї свекрухи!
– Андрію, а навіщо з дружиною радитися? Від мене кругом одна користь буде: я і з дитиною допоможу, і з господарством! Я впевнена – вона погодиться! А краще, покажи дружині, хто господар в хаті – постав її перед фактом, що я буду жити з вами! – нила свекрушенька.
Так, мене там не було. Я стояла під дверима і підслуховувала. Вірніше – стояла під дверима власної кухні, це ж не заборонено? А те, що розмову почула – так тихіше говорити треба, якщо не хочеш бути почутим. З дитиною вона допоможе, як же! Вона досі запам’ятати не може, як нашу дочку звати. А тут допомагати вона зібралася! А з господарством? Знаєте, як вона допомагати буде?
– Хто стільки солі кладе? Здуріла, чи що? А, ти просто закохалася! Так і знала, що ти моєму Андрійкові зраджуєш!
– Це що стоїть? Вчорашній суп? Очманіла зовсім? Я тобі що казала: суп має варитися щодня! Ну і що, що працюєш? Вставай о 4 ранку і до плити!
– Андрію, я тобі голубців принесла! А це що у вас таке? Що за роли? Ану виплюнь швидко! Знала б, раніше прийшла! На ось, з’їж голубчику! Зовсім дружина тебе не годує, ось всяку капость в себе і сунеш!
Квартиру ми з чоловіком брали навпіл. Мою половину внесли батьки, свою половину Андрій взяв в іпотеку. І платить він її сам. І я вважаю, що це справедливо. В разі розлучення ми ж квартиру ми навпіл поділимо. Значить, і оплатити її повинні порівну, щоб нікому образливо не було. На іпотеку у чоловіка йде велика частина його зарплати. Плюс він платить за дитсадок. Все інше з мене. Нам так зручно, ми так вирішили.
Так ось, в зв’язку з розподілом нашого бюджету, ситуація виходить наступна: якщо чоловік вирішить привести жити свою матусю до нас додому, то і жити вони будуть удвох на половині квартири, що належить чоловікові. Харчуватися вони теж будуть окремо. А ще я подам на аліменти. Адже ми в рівній мірі повинні забезпечувати дитину? Саме це я і настрочила чоловікові в соцмережі. І відправила смс-ку, щоб зайшов і прочитав. Знаючи чоловіка, умовлянь він би не зрозумів. А так – його іпотека плюс аліменти дорівнює зарплата: нуль цілих, шиш десятих.
– Мамо, я зараз!
О, чоловік прочитав мою цидулку і рушив на з’ясування. Подивимося, хто кого. Ну як він не розуміє, що я кістьми ляжу, але його мама з нами жити не буде?
– Золотце, а що що? – чоловік тицьнув мені під ніс екран свого смартфона з моїм повідомленням.
– Твої перспективи. А раптом ти погодишся на вмовляння матері? – знизала плечима я.
– У родині так не робиться! У мами дійсно важка ситуація! – почав закипати Андрій.
– Важка? Їй просто треба дати пинка донечці та зятю! Або що, вона їх до старості годувати зібралася? Або не годувати і грошей не давати. Миттю з роботою заворушиться. І в продавці-консультанти, і в менеджери, і в реалізатори відразу підуть, як миленькі! Мені все одно, що відбувається у твоєї матері вдома. Але тут вона жити не буде і крапка! – твердо сказала я.
– Мамо? Ти давно тут?
Я обернулася. Ірина Тимофіївна стояла позаду мене. По її щоках текли сльози. Свекруха тихо розвернулася і побрела на вихід, примовляючи:
– Кажу ж: нікому я не потрібна…
Чоловік почав заспокоювати свою матір і запропонував відвезти її додому. Наївний у мене все-таки чоловік.
Навіть я вже не звертаю уваги на свекрушини крокодилячі сльози. А він все вірить. Так, десь в глибині душі мені її шкода. Але себе, в разі її переїзду до нас, мені шкода більше. Зрештою, вона сама посадила до себе на шию дочку із зятем, нехай сама і розсьорбує. Моя власна родина тут ні до чого. Чи я не права?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
