Ірина відкрила холодильник і взяла до сніданку ковбаски недешевої, сиру і масла. Поглянула на поличку матері чоловіка: там лиш шматочок лавашу і яблуко надрізане, ділить на шматочки, аби надовше вистачило. Сміх та й годі!
Ірина задоволено хмикнула: «Ну, ну! Подивимося, скільки ж ти отак на власних харчах протягнеш?»..
Вже пів року, як свекруха Галина Маратівна вийшла на пенсію з досить високооплачуваної роботи. Спочатку, поки в жінки були збереження, нічого в своєму житті Галина Маратівна не міняла: перукарня, манікюр, кафе і кіно з подругами. Ірина тихцем посміхалась і чекала, коли ж “прийде коза до воза”.
Між невісткою і Галиною Маратівною ними ніколи не було ні любові, ні порозуміння. Свекруха відверто звинувачувала Ірину в тому, що її син Вадим передчасно полинув на той світ.
Та хіба Іринина в тому вина? Іра кохала Вадима, але дорослому чоловікові свій розум не вставиш. Хіба не просила його Ірина заради неї і дітей не водитися з тими нехорошими приятелями і компаніями? Хіба не вона знаходила його десь на районі і повертала в будь-якому стані додому?
А того вечора донечки-двійнята температурили. І Ірина не могла відійти від дітей і вирушити на пошуки горе-чоловіка. А вже на ранок подзвонили і повідомили непоправиму новину.
Галина Маратівна одразу захотіла вказати Ірині з дітьми на двері:
— Де взялась – туди і йди, – волала, забувши про все, – і оцих двох з собою забирай! Вони й на Вадика мого не схожі, завжди це бачила!
Якось навіть речі дівчаток і невістки на сходовий майданчик викинула, доки Ірина з дітьми на прогулянці була. Подала і до суду, аби “оцих” з її квартири виселили. Але тут справа обернулася несподівано для Галини Маратівни: квартира повністю належала Вадимові, колись його бабуся онуку подарунок зробила, і саме Галина Маратівна, виходило, жила тут з доброї волі невістки.
Ірина тоді чітко дала зрозуміти свекрусі – будете вести себе гарно, то й житимете спокійно з ними далі. Дівчина розуміла, що іншого дому у свекрухи немає. Ірина щиро вірила, що жінка з часом прийде до тями і знову стане колишньою і доброю. Дарма Ірина сподівалася!
Після того, як не стало чоловіка, Ірині доводилося ой, як не просто. Свекруха демонстративно з малюками не допомагала. Кидала 200 гривень за квартиру у місяць, оце і все.
Поділила холодильник свекруха на свою і Ірину полички. Їздила на відпочинки і по санаторіях.
Ірині ж, хоч і оформила усі можливі допомоги, грошей все одно не вистачало. Вечорами брала малюків у візок і ходила по смітниках збирати порожні пляшки і картон. Хоч на молоко і хліб було.
А потім – щастя. Подруга подруги запропонувала Ірині посаду бухгалтера в своїй фірмі. Працювати можна було віддалено. Іра хоч і не спала ночами, хоч і стала схожа на прозорого привида, а все ж зітхнула з полегкістю. Нарешті найгірше позаду!
Так минуло шість років. Дівчатка вже першокласниці. Ірина нарешті змогла вийти на свою основну роботу, не полишаючи підробіток. Дітки підросли і стало набагато легше.
Лиш у взаєминах з Галиною Маратівною нічого не змінилось. Все та ж холодна байдужість з її боку. До дітей і Ірини навіть не віталась. А у дворі розпускала такі плітки-оповідки про Ірине життя, хоч з хати не виходь.
І ось свекруха вийшла на пенсію. Спочатку звичне життя вона не міняла. Але вже за пів року Ірина помітила, що жити їй стає не просто. Якби попросила і змінила своє ставлення до них – Ірина б з радістю їй допомагала. Дітям потрібна була бабуся. Та й жити з людиною, яка тебе терпіти не може і оком недобрим колючим весь час зиркає, не просто.
Подруги радять Ірині брати більшу квартиру. В двушці четверо чоловік – тісно. Цю продати, додати і більшу купити. І заробіток Ірині дозволяє! Але Іра жаліє свекруху. Саме тут вона виросла і виростила сина. Ці стіни – її фортеця, і забрати її звідси було б якось неправильно.
Як воно буде, ніхто не знає. Чи на довго вистачить Ірині розуміння? Чи зрозуміє врешті свекруха, яку робить помилку? А якщо у Ірини чоловік новий з’явиться, адже вона ще молода і гарна? І уявити лячно, що тоді буде.
Автор Анна К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
