Ще до весілля з Романом, коли я була нареченою, я зрозуміла, що існують такі речі, які мій коханий не робитиме. Наприклад, купувати продукти харчування, готувати, займатися підготовкою того ж самого весілля.
Те саме торкнулося і подарунків. Напередодні першого Різдва, яке я святкувати в сім’ї чоловіка, я сама вирушила за покупками. Я ретельно вибирала подарунок для кожного в сім’ї, упаковувала, перев’язувала оригінальною стрічкою із бантом.
А різдвяного ранку всі зібралися біля святкової ялинки. Вибрали людину, яка роздавала подарунки – кожному по черзі. І з нетерпінням чекали на момент їх відкриття.
Коли кілька людей вже отримали свої подарунки, справа дійшла до мого чоловіка. Я дуже хвилювалася, адже запакувала для коханого саме те, про що він мріяв. Я чекала на бурхливе захоплення. Але…
Чоловік не міг зняти з подарунка стрічку. І явно дедалі більше хвилювався. Усі сиділи тихо, адже ніхто не мав права говорити, доки подарунки розпаковувалися. Така дивна сімейна традиція.
Хвилин через десять напруженого мовчання і спроб Романа впоратися зі стрічкою, я тихо підказала йому, що можна просто акуратно зсунути її набік. Він так і вчинив.
Настала черга наступного подарунка для чоловіка. Від його матері. Як тільки він узяв подарунок до рук, мати з невинною усмішкою на обличчі сказала: «Не хвилюйся. Я не підказуватиму, як відкривати». Я промовчала.
А коли отримала від свекрухи свій презент, то почула ще й єхидні вибачення, що упаковка не така. Я вирішила не засмучуватися особливо. Лише зробила собі висновки певні: «Це перше моє Різдво з ними. Може, я чогось не знаю. Може, якось порушила сімейні традиції. Більше жодних стрічок».
Після вручення подарунків усі сіли за святковий стіл. Все було добре, поки не настав час наводити порядок. Цим займалися жінки. Мене відправили збирати уривки обгорткового паперу. Я винесла сміття та хотіла повернутися на кухню.
Але заходити не стала, адже почула дуже цікаву розмову. Свекруха обговорювала мене з іншими жінками. Вони говорили про те, що і господиня з мене погана, і подарунки я купила не такі, і гроші на ці упаковки навіщось витратила, і взагалі – не їхня я невістка! Само собою, я засмутилася.
Але тут раптово втрутився мій Роман: «Якби я тільки знав, що вона так безглуздо вчинить, я обов’язково втрутився б! Але ж я роботою зайнятий був, і вона сказала, що все зробить сама».
Після цих слів я просто думала, що не стримаю себе. Справа в тому, що мій чоловік на той час був у відпустці! А ось я, навпаки, працювала у дві зміни – підвищення отримати намагалася. І дуже хотіла, щоб чоловік допоміг мені з вибором подарунків.
Просила про це неодноразово. Але Роман відмовлявся.
Після того як ми повернулися до себе додому, я спробувала з чоловіком поговорити про все, що сталося. На що він відмахнувся, сказавши, що його сім’я на Різдво поводиться трохи дивно, а подарунки він тепер купуватиме сам.
Ну що ж? Наступного Різдва я купила лише один подарунок. Для чоловіка. Обернула простим папером і перев’язала невиразною стрічкою. На ранок честь роздавати подарунки випала саме йому. Роман здивовано і у розпачі дивився на ялинку, під якою нічого не було!
Відвів мене убік і спитав, що відбувається. На що я з такою самою безневинною усмішкою на обличчі, як у моєї свекрухи рік тому, відповіла: «Вибач. Але ж ти сказав, що подарунки сам купуватимеш».
Третього спільно проведеного Різдва, в цьому році, ми вже не мали. Ще минулої зими Роман подав на розлучення. Я була не проти і не шкодую.
Зараз я щаслива у нових стосунках з Данилом, чекаю синочка і обожнюю свою другу свекруху Ніну Степанівну – найсвітліша й найдобріша жінка, як і моя мама! Всім щасливого переможного року!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
