Людмила з Іваном прожили майже тридцять років разом. Виховали трьох дітей, побудували хоч не великий, але свій будиночок і їздили на старенькому легковику. І коли мужа не стало, то на озвучування заповіту нотаріусом, сім’я м’яко кажучи була вражена. За матеріалами
Людмила все життя працювала вчителем в школі, а чоловік був водієм автобуса. Сім’я ніколи не була багатою, але вони не скаржилися. І навіть раз в декілька років їздили на відпочинок на море, нехай і не за кордон, але все одно теж відпочинок. Всі дорогі покупки були затверджені заздалегідь і гроші на них накопичувалися не один місяць, а іноді і рік.
Іван пiшoв з життя піcля вaжкої і трuвалої хвpoби. Дружина з дітьми важко перeнесли втpaту, і дзвінок нотаріуса про заповіт був як «сніг на голову». Сім’я навіть і не знала, що батько написав його. У тексті заповіту говорилося про рахунок в банку на його ім’я, в якому було все, що він зміг їм зібрати на майбутнє.
На наступний день Людмила з дітьми відправилася в банк. Там виявилася велика сума грошей і записка.
– «Це вам мої дорогі! Це все я накопичив за останні двадцять років. Я хочу щоб ви не потребували ні з чим хоч якийсь час коли мене не стане! »
Людмила була, звичайно, рада такому подарунку в настільки не легкий час. Хоча частка образи на чоловіка залишилася, що він приховував цей стан, коли їм сильно були потрібні гроші.
Фото ілюстративне, з відкитих джерел
