Кілька років тому я вийшла заміж.
– Вам тут немає місця, – сказала моя мама, – я з батьком, та ще твоя сестра, отже на нас не розраховуйте.
Ми зі Степаном і не розраховували. Ні на моїх батьків, ні на його. У нього взагалі ситуація була непроста.
Степан виріс з бабусею. Маминою мамою. Його мати народила його, будучи незаміжня, у 18 років.
Через три роки жінка благополучно вийшла заміж, а сина залишила з бабусею: вітчим був категорично проти того, щоб чужа дитина росла в їхній родині.
– Маму я бачив раз на два тижні, коли вона нас з бабусею відвідувала, – розповідав мій чоловік, – до себе мама мене не кликала, я там був зайвим, тим більше, що незабаром у вітчима з мамою народилася моя сестра. У нас з Надією різниця 5 років.
Після весілля ми з чоловіком вирішили взяти іпотеку, на перший внесок Степану грошей в борг дала мати.
– Нічого, з дітьми головне не поспішайте, і зумієте і борг мені віддати, і іпотеку виплачувати, – сказала свекруха, не забуваючи нам щомісяця нагадувати про віддачу цього самого боргу.
Зрештою, Степан перепозичити гроші у друзів, щоб розрахуватися в першу чергу з своєю матір’ю.
Ми працювали, з дітьми справді не поспішали і до 5-ої річниці весілля у нас залишилася невелика частина іпотечного боргу.
Чого нам це коштувало? По дві роботи у кожного, жорстка економія і обмежування себе у всьому. Зате за нашими розрахунками виходило, що тепер, коли іпотечний платіж знизився в три рази, завдяки частковому достроковому погашенню, ми легко можемо платити його і з однієї зарплати, якщо я піду в декрет.
Дитину ми хотіли, і коли тест показав дві заповітні смужки ми влаштували маленьке сімейне свято для двох. Але несподівано в гості до нас заявилася свекруха.
– Ой, а що святкуємо? – поцікавилась мама чоловіка, побачивши пляшечку шампанського.
Довелося все розповісти. Новину Валентина Павлівна зустріла, як і очікувалося – тобто байдуже.
– Я до вас у справі насправді прийшла, – перебила вона сина, – твоя сестра виходить заміж. Їй потрібна квартира. Тому на цьому тижні ми перевозимо до вас бабусю, а Надя з чоловіком ще встигнуть зробити ремонт в тій квартирі.
– Вона тебе виростила, – заявила свекруха чоловікові беззаперечним тоном, – найменше, що ти можеш зробити, це забрати її до себе і доглянути.
– Мамо, вона і тебе виростила, між іншим, – уточнив Степан, – можна було б і дати бабусі спокійно дожити свій вік у власній квартирі.
Свекруха здійнялася, наговорила синові неприємностей, обізвала невдячним і, сказавши, що рішення прийнято, зникла з нашої квартири.
Через три дні бабуся чоловіка в’їхала в маленьку кімнату, яку ми планували зробити дитячою. Жінка Станіслава Миколаївна була добра, неконфліктна, відразу взяла на себе обов’язок готувати їжу на всіх.
– Ну от, – поплакала бабуся в перший вечір з нами, – живеш, допомагаєш, а як стара стала, так звільни місце! Тільки й потрібна я дочці з онукою, щоб пенсію мою забирати.
-Не плач, моя хороша, – обняв бабусю чоловік, – проживемо!
Але безпроблемним життя з нами бабусі чоловіка не стало. Тепер свекруха і зовиця вважали за можливе прийти до нас в будь-який час дня і ночі, навіть під час нашої відсутності.
– А що, я не маю права до матері рідної прийти, – обурювалася свекруха, – і Надя може прийти, коли їй заманеться. Вона їй бабуся.
Вони приходили, проводили в нашій квартирі вечори, просили бабусю погодувати їх. Продукти ми купували самі. І годування ще 4-х осіб, якщо вважати бабусю, свекруху і зовицю з чоловіком, дуже позначалося на нашій кишені.
А ще почали у нас речі пропадати, не бабусині, а саме наші. Дрібниці, але було прикро. То ваза свекрусі сподобалося, вона забрала, поки нас вдома не було. То я біжутерії не дорахувалися, а виявляється Надя в нашій кімнаті була, буцімто шпалери подивитися…
А потім ми помітили, що у бабусі зламався телевізор. Без серіалів вона жити не могла, тому було вирішено купити їй новий. Він простояв рівно три дні, а потім бабуся знову попросилася подивитися свій серіал у нас в кімнаті.
-Так Надя приходила, плакала, що телевізор зламався, – пояснила бабуся, – я їй свій і віддала.
-Бабусю, ну що ти така проста, – засмутився Степан, – доведеться тобі діставати пенсійну заначку, у нас грошей в обріз, поїхали купимо тобі ще телек, але за твої.
– А у мене і немає нічого, – розгубилася бабуся, – Валя все забирає. Вона каже, що вам гроші на мене безпосередньо дає. Як не дає? Вона ж обіцяла!
Довелося з бабусею поговорити серйозно. Вона зрозуміла, ввечері сказала своїй дочці:
– Валю, раз ви все одно з Надею сюди мало не щодня ходите, то я, мабуть, переїду назад в свою квартиру. Надя внучка моя, дітей у них поки не передбачається, а тут я тільки заважатиме буду, у Степанка дитина ж скоро буде. І так, пенсію мою я більше тобі давати не буду, виявляється Степан з дружиною цих грошей і в очі не бачать.
Свекруха втратила дар мови. Надя почервоніла. Повернення бабусі до свого законного житла ні в чиї плани не входило.
– Ні вже, живи тут, – сказала моя свекруха.
Вони, звичайно, приходять, але тепер запитують дозволу. Та й візити їх стали значно рідшими, нема чого ходити стало: в чужій білизні у відсутності господарів не попорпаєшся тепер, пенсію не забереш.
Через рік після народження доньки Катрусі я вийшла на роботу. Бабуся сказала, що з чоловіком моїм впоралася, і з онукою впорається. Завдяки бабусі ми погасили іпотеку. Тепер задумалися про трикімнатну квартиру, бабуся цю думку підтримала:
– Надя дитину чекає, до себе кличе, хоче на мене дитинку залишити, – бабуся підморгнула мені, – але я ж не перехідний червоний прапор, раз я їм заважала, то назад уже не повернуся. У мене тут справи. Ось купимо трикімнатну, і відправлю тебе за правнуком!
Мені чомусь здається, що все так і буде. Головне. ми поставили їх на місце, і бабуся Степана нас підтримала.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
