Я б балувала своїх онуків…
Коли діти відлітають з дому, ми зазвичай з нетерпінням чекаємо, коли станемо бабусею і дідусем. Онуки приносять у наше життя нову радість і щастя. Та зі мною це не так.
Я виховувала Анну майже сама. Мій чоловік покинув нас, коли їй було три роки, і я ніколи не впускала іншого чоловіка в своє життя. Іноді хтось з’являвся, але я ніколи нікого не знайомила з Анною. Я не хотіла ускладнювати життя ні їй, ні собі. Можливо, це була помилка.
П’ятірки були для неї звичайним явищем, але іноді вона мала, за словами її професора в гімназії, “дивні” думки. Іноді це було комічно, іноді менш.
Те, що вона вирішила не голити пахви, тому що це “проти природи”, було ще смішніше. А також вона користувалася шампунями, які робила сама.
Вона познайомилася з Андрієм на факультеті природничих наук, куди вступила після закінчення навчання. У нього був схожий підхід до життя. Я трохи злякалася його, коли вперше побачила його в себе дома. Довге волосся і недоглянута борода, ну так тому і бути. Найгірше те, що, на мій погляд, він не надто дбав про гігієну. Я могла б буквально відчувати його весь візит.
– Анно, тобі подобається його “запах”? – прямо запитала я, коли за ним зачинилися двері.
– Я звикаю, – відповіла вона.
– А навіщо?
Я нерозуміючи глянула на неї.
– Просто скажи йому, що він повинен митися і використовувати дезодорант.
– Але, мамо, ти цього не розумієш! Ми вирішили жити в симбіозі з природою. Зрештою, не потрібно один або навіть два рази на день приймати душ, використовувати для цього хімію, а потім наносити якийсь антиперспірант, – лютувала вона.
– Але це не вітається, якщо ти працюєш між людьми. Адже ти ж не хочеш, щоб про тебе казали, що ти не дотримуєшся гігієни!
– Ми самі краще знаємо, як нам жити. Не треба так за нас піклуватися! – завершила дискусію Анна.
Обоє вони закінчили навчання зі ступенем бакалавра. За словами Андрія, їм цього достатньо, тому що більше їм не потрібно.
Вони вже жили разом у невеличкому і дуже далекому від цивілізації селі, в будинку, який Андрій успадкував від бабусі.
Крім дрібних переробок, в будинку нічого змінювати вони не хотіли. В домі не було ні “дамської кімнати”, ні ванни. Єдина зручність – колодязь біля будинку і, як не дивно, електрика, яку там провели. Тому вони навіть залишили один мобільний телефон.
Андрій почав працювати лісником, Анна залишилася вдома. Я цього не розуміла, але поважала. Цілими днями вона займалася господарством і невеличким полем. По черзі купували курку, свиню та козу. Андрій пішов на роботу, щоб вони могли купити те необхідне, що не вирощували і не виробляли самі.
Крім того, народилася маленька Єва– вдома без сторонньої допомоги… Я була проти і до останнього надіялася, що Анна одумається. На щастя, дівчинка народилася здоровою.
Я інколи до них навідувалася, щоб поняньчити онучку, але зазвичай це закінчувалося погано для мане. Я відчувала стрес, коли бачила, в якому середовищі зростала моя онука.
Менш ніж через півтора року Анна знову сповістила про свій цікавий стан. Цього разу домом не обійшлося, Андрію довелося викликати допомогу. Кажуть, що лікарі не шкодували слів на адресу Анни та Андрія і я з ними погоджуюся.
Маленький Богданчик з’явився на світ в лікарні. Якби не доїхали, навіть не хочу уявляти, що б могло трапитися…
Маленькій Єві вже п’ять, Богданчику – три. Я бачу їх лише зрідка. Молодь до мене їх не підпускає, бо, мовляв, я їх балую. Вони поки що щасливі діти, але моє серце розривається, коли я бачу, як вони ростуть.
Батьки ще не дали їм жодної можливості знайти себе, поїхати в місто, пограти з іншими дітьми на дитячому майданчику чи сходити в кондитерську за морозивом.
Анна вже мені ясно дала зрозуміти, що діти в школі навчатися з іншими дітьми не будуть.
– Я сама їх навчу чого треба.
Тож можливість для дітей пізнати нормальне життя відтягується на кілька років.
Анна та Андрій дорослі і обрали свій шлях. Але чи мають вони право нав’язувати цим маленьким дітям свій спосіб життя?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
