Хочу поділитись з вами історією з життя мого брата. Двоє з братом ми зростали змалечку у селі, брат був старшим від мене на чотири роки, тому завжди батьки заставляли його за мною приглядати.

Бувало захоче він з хлопцями піти на футбол, так мусить і мене з собою брати. Пізніше, коли ми вже подорослішали, я ще була студенткою, а мій брат вже в той час сам заробляв на себе, то постійно мені підкидав якісь кишенькові гроші, бувало, скаже, на Надійко, тримай на морозиво.

Я завжди говорила мамі, наш Ярослав заслуговує на найкраще майбутнє, адже він така хороша і щира людина. Та в житті багато залежить від обставин, чи більш від людей, які тебе оточують.

Так мій брат одружився, на той час він працював у ЖЕКУ і отримав свою квартиру, тому наречену було куди вести.

Нінка, його дружина з самого початку нам з мамою була не до вподоби, та заради свого брата я готова була прийняти її зі всіма її недоліками.

Часто мені брат жалівся, що Ніна не хоче подарувати йому дитинку, тому що він мало заробляє і не хоче, щоб діти жили в бідності. Невдовзі мій брат розраховується з ЖЕКу і пішов працювати водієм далекобійником.

Наші зустрічі ставали все рідшими, Ніна не особливо підтримувала з нами зв’язок, тай життя тривало, я на той час вже створила свою сім’ю, в мене народився синочок, якого ми з чоловіком назвали Дмитриком, та й якось через свої клопоти віддалились ми з Ярославом.

Одного дня мій брат зателефонував мені, його голос я не забуду ніколи, він був таким спантеличеним. Через телефонну розмову я зрозуміла, що Ярослав у відчаї, адже його дружина “вертихвістка” так зробила, що він вже немає житла.

– Ця жінка обкрутила мене круг пальця, а я її так кохав. Ніна вже подала давно на розлучення, а я цього і не знав. Немає в мене нічого!

Я сказала брату, що двері нашого будинку завжди відчинені для нього, і я завжди буду рада бачити його в себе.

Та брат приїжджав рідко, адже така вже в нього тепер професія, життя на колесах. Не вірила я, що така доля може спіткати Ярослава, не могла змиритись, чому саме з ним, адже він, як ніхто, заслуговує на щастя.

З цього часу сплило вже з чотири роки, про Нінку ми так нічого і не дізналися, вона наче розчинилась у повітрі.

І ось знову телефонний дзвінок, і я чую голос рідної мені і дорогої людини, свого братика Ярослава, як рідко він телефонував нам з мамою, і які короткі розмови в нас були останнім часом. Бувало, зателефонує і скаже, в мене все добре і на  цьому крапка.

Читайте також: Два місяці тому невістка подарувала нам онука. Ми з чоловіком чого тільки не купили. І ліжечко, і ванночку, і одягу багато. Два тижні вона так пожила, а потім забрала дитину, все надароване, і переїхала до батьків, залишивши нашого сина одного. Той за пару днів до нас прийшов. Наталя що, сама дитя не покупає? Чи підгузка не змінить? То як заміж виходити – доросла, а як з дитиною сидіти – до мами “на ручки” 

Та сьогоднішня наша розмова тривала довше, я чула по голосу, мій брат знову щасливий.

– Надійко, я зустрів жінку! Я зміг покохати, я дуже з нею щасливий і ми чекаємо на дитинку.

В моєму серці вир емоцій, все ж таки є на світі справедливість і життя дивує нас приємними сюрпризами.

Сьогодні я стою у церкві і прошу у Бога, щоб ці стосунки в мого брата були збудовані на щирості і вірності, щоб жив щасливо із своєю сім’єю в здоров’ї і радості на довгі роки.

Автор – Наталя У.

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua