У нас з Вадимом була гарна сім’я, до того ж, на рушничок щастя ми стали не такими вже й молодими. Мені було 27 років, а Вадиму 35.

Жили ми окремо в своїй квартирі, яка належала Вадиму, але після весілля він мене туди прописав.

Через рік часу я ощасливила його своїм цікавим станом. Щастю не було меж. Ми з нетерпінням чекали дня “Х”.

До декрету я працювала модельєром, а Вадим у нас, як то кажуть, “при владі”. Не буду уточнювати, а то хтось його впізнає, хоча, з іншої сторони, яка мені вже різниця…

І все б нічого, та на восьмому місяці наша дитинка вирішила з’явитися на світ. Це дівчинка, яку ми ще в пологовому назвали і охрестили Марічкою.

Мені одразу ж лікарі сказали, щоб на щось хороше я не сильно не надіялась. Приписували їй багато всього.

Мене виписали, а Марічку ні. Потім я довго ще лежала з нею в різних лікарнях.

Чоловік мене підтримував, але через серйозну зайнятість я бачила його все менше і менше.

Згодом, коли ми з Марічкою на деякий час таки з’являлися дома, могло бути таке, що Вадим міг не прийти ночувати. Або прийти надто пізно.

Як я зрозуміла, він не бачив себе батьком не здорової дитинки.

Я ж вирішила не зважати на чоловіка, оскільки всю себе я присвятила дитині, яка потребувала мене, як ніхто інший.

Коли доні було вісім місяців, Вадим прийшов після того, як його два дні не було дома, і слухавки від мене він не брав, і сказав, що квартиру залишає мені і дочці, а сам йде.

Як я вже згодом дізналася, у Вадима з самого початку, а точніше, коли я ще була при надії, була дамочка на стороні, з якою він і проводив вільний час.

Більш того, коли нашій Марічці виповнився рочок, його бариня подарувала Вадиму сина.

Але ось що найцікавіше. Подав на розлучення сам Вадим, а в графі “причина розлучення” він написав, що я йому наставила “роги”.

Ось такий у мене був чоловік. Виявляється, це я винна, а те, що в нього з іншою вже син, то це так, немає значення.

На даний час Марічці п’ять рочків. Я ніде не працюю, оскільки повинна весь час бути поруч. Заміж я так і не вийшла, мені не до цього. Хочу сказати дякую своїм батькам, які зі всіх сил мене підтримують і допомагають!

Читайте також: Ми з сестрою домовилися, я доглядаю лежачу маму, а вона допомагає фінансово, оскільки живе і працює в Італії. Я б ніколи і не довідалася, що вона про все це думає, якби в останній візит Світлани ми не пішли до сусідки на іменини. Так неприємно стало. Але я вирішила змовчати, Бог їй суддя. Якби вона хоч день провела з мамою, помила її, переодягла, то не було б таких балачок

А Вадиму? Бог йому суддя…

Автор – Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua