Коли Катя все ж купила собі квартиру, я вирішила приїхати і проконтролювати її “входження”, а то знаю я цю молодь, понавидумують, гроші на вітер викинуть, а потім чухаються в голову. Я з чоловіком мала давно відкладені гроші на невеличкий ремонт і необхідну техніку. Та по приїзду я зрозуміла, що в дочки все має бути “як книжка пише”. – Старий мотлох мені в квартирі не потрібний
Я була в гостях у дочки чотири рази: коли вона тільки в’їхала в квартиру, через рік, через два з половиною роки і нещодавно. Сама Катя приїжджає до нас десь раз на пів року. Перший раз я приїхала допомогти з ремонтом, привізши з собою гроші.
У вчорашньої випускниці не було коштів навіть на покупку нового ліжка. Техніка в квартирі була, як і меблі. Але все таке старе, ще з часів царя Гороха, що сипалося на ходу.
– Ось це і це – викидати! – скомандувала Катя друзям-однокурсникам, які взялися допомогти, і показала пальчиком на древній холодильник, кухонну мийку і електричну плиту.
Я покликала її в сторонку, щоб ніхто не почув, і шепнула: – Катерино, може, не варто так зопалу все викидати? Згодом заміниш. Ми з батьком зібрали тобі грошенят, але на заміну всього і відразу їх не вистачить.
– На потрібні мені речі вистачить, мамо!
Вона викинула все, що “погано лежало”. Ну що ж, господині видніше. Моя допомога в фізичному і моральному плані не стала в нагоді – Катя попросила віддати їй гроші і купила мені квиток на електричку.
Я грішним ділом подумала, що у дочки є шанувальник, який погодився допомогти моїй дівчинці з облаштуванням. Але питати не стала: Катя дуже не любить, коли лізуть в її життя.
Минув рік. Я повідомила доньці, що планую відвідати її місто. Вона запросила мене до себе пожити, але попередила, щоб я нічого не везла: – Не треба мені твоїх огірків і грибочків. Сама приїжджай, без цієї самодіяльності.
Приїхала. Все одно не з порожніми руками: привезла подарунки від бабусі, чоловіка і старшої сестрички. Стан відремонтованої квартири мене здивував: все чорне, темне, похмуре. Як в склеп зайшла. А на кухні було.., в моєму розумінні: посередині стояв стіл з ноутбуком, стілець, в одному кутку – диванчик, у другому – холодильник і маленька тумбочка з мікрохвильовкою, штори на всю стіну.
Ні мийки, ні плити. – Ось, це мій кабінет! – радісно повідомила Катя.
– Мам, ти чай будеш? Я кивнула. З тумбочки дочка витягнута пляшка з водою, яку потім розлила по горнятках. Потім вона засунула горнятка в мікрохвильовку, кинула в них по чайному пакетику і забрала в кімнату.
В єдиній кімнаті стояло величезне ліжко, шафа і низенький журнальний столик. За столиком ми і почаювати, сидіти належало на підлозі.
– Мамо, тільки не починай. У мене все добре, – попросила донька.
– А що ти їси? Як ти готуєш? А посуд де миєш? У ванній кімнаті? Катю, хороша моя, так не можна!
– Хто сказав, що не можна? Нормально я живу. Купую готову їжу, грію, якщо треба. З посуду тільки горнятка, тарілки та ложки. Навіщо мені для цих дрібниць ціла раковина на кухні? Так, мамо, давай домовимося відразу: мій побут – моя справа. Я було заїкнулася про здоров’я, але Катя так на мене зиркнула, що я прикусила язичок.
Одна надія була: з’явиться чоловік в будинку, голодний чоловік, якого треба буде годувати, слідом за ним і кухня знову стане кухнею. А судячи з другої зубної щітки у ванній, ця подія була дуже навіть ймовірно в доступному для огляду майбутньому.
Ми разом сходили в театр, я забігла в гості до двоюрідної тітки, і з неспокійною совістю поїхала додому. Наступного разу вийшло вирватися до Каті тільки через два з половиною роки.
– Я приїду? – подзвонила їй. – Звісно! Мам, тільки тут така справа… Я не одна живу. Давай ми тобі готель оплатимо? – запропонувала Катя.
Я погодилася, зрадівши за дочку: нарешті-то все встало на свої місця. В гості мене все-таки запросили, на знайомство з гіпотетичним зятем. Зраділа я рано: на кухні все було як і раніше, якщо не брати до уваги другого ноутбука на столі в “кабінеті” і ще одного стільця.
Ой як язик чесався ляпнути, що буде їсти мужик! Гаразд Катя – пташка, їй багато не треба. А представлений мені під час вечері Давид вирізнявся відмінним апетитом.
– Дякую, смачно, – подякувала дочці.
– Дуже. Їжа з нашого улюбленого ресторану. Стало зрозуміло, що з появою чоловіки кухня в квартирі так і не з’явилася. Надія зникла, але тут мене осінило: онуки! Дітей точно готовою їжею не погодуєш, особливо маленьких. Нехай поки живуть, як знають. Все одно кухня буде.
З такими думками я їхала додому. І ось, дочекалася. Катерина зателефонувала: – Мамо, ми одружуємося! Давид зробив мені пропозицію! А ще ви з татом скоро ще раз станете бабусею і дідусем! Нас запросили на весілля, всіх: мою маму, нас з чоловіком і його батьків, які підскладали Каті грошима на квартиру. Молодша дочка поїхати не змогла – її доньці, нашій першої внучці, всього місяць від народження був.
Нас розмістили в знятому великому будинку. Молоді відгуляли весілля, поділилися планами: вирішили купити двокімнатну квартиру. Ми з чоловіком подарували гроші, сто тисяч, мої свати теж обдарували хорошою сумою.
На квартиру молодим вистачило. Під час весілля у дочки вдома ми не побували, а я розсудливо мовчала про відсутність плити і мийки. Старше покоління не зрозуміло б. Все наше сімейство відчалило додому, поки молодь вирішила проблеми з купівлею-продажем.
– Мамо, ми все зробили, вже речі збираємо, – повідомила Катя. – Ти зможеш приїхати? З переїздом твоя допомога не завадила б. Всі працюють, а я одна довго порпатися буду.
Приїхала, як тут відмовити? Ми пакували все по коробках, коли привезли електричну плиту. – Дочекалася! – посміхнулася я. – У цій квартирі з’явилася плита! – Покупці наполягли, – зітхнула дочка. – Квартира повинна бути обладнана всім необхідним по санітарним і технічним нормам.
Ще раковину поставити треба, Давид ввечері зробить. Нова квартира дітей виявилася світлою і просторою. – Тут буде дитяча! А тут – наша спальня! – раділа Катерина. А мене дуже потішила нормальна кухня. З плитою і мийкою. Сподіваюся, що Катя не забула, як готувати.
Але нехай там, навчиться, якщо що… Аби здорові були!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
