Не повірите, але мені шкода свою свекруху. Вже майже двадцять років в невістках (всяке було, хата не церква), але дивуюся їй. Чому вона така?
Жила з чоловіком, Бог послав їм двох діточок, свекор робив на колгоспі, а свекруха у їдальні. Він – комбайнер, вона – поварка, а ще гарна господиня.
Старались, хату нову будували, щоб була для дітей. Але не все так просто, вже тоді свекор мав різні компанії, приходив часто “веселим” додому.
Дітей майже не бачив, не брав участі у вихованні. Все було на Марії Іванівні (моїй свекрусі). Потім, як відомо, колгоспи розпалися, чоловіки залишились без роботи. Та мій свекор – Петро Петрович – довго не думав. Поїхав на заробітки в Чехію.
Рік не було, два – нема… Прийшла звістка – “маю іншу, чекаємо на дитину”.
Що ж було робити Марії Іванівні – двоє дітей ставила на ноги, як могла.
Син Остап (мій чоловік) та сестра Оля – росли добрими і працьовитими дітьми. Все помагали мамі, допомагали виходити з важкого стану, бо в селі довго говорили про Марійку і Петра.
Ми з Остапом стали на рушничок щастя вже як двадцять років тому. У нас трійко дітей. Бабуся щаслива, тішилась, нам допомагала.
А коли виходила заміж Оля – була велика подія: приїхав він (Петро Петрович) на весілля. Такий смирний і лагідний, пробачення просив у свекрухи – і вона пробачила. Та не довго тривав спокій. Свекра все не влаштовувало, ходив нервовий, та десь за два місяці – знову чкурнув, але вже у Польщу. Що ж думаєте, журився – ні! Знайшов молоду кобіту, жив як хотів!
А що тепер – життя добігає за горизонт. Петро Петрович переніс велике операційне втручання за кордоном, за ним ніхто не хотів доглядати. Совість замучила дітей. Привезли тата додому, поселили у літній кухні. Він потребує догляду. Ми усі по роботах… Що ж вам скажу – дивне наше життя…
Свекруха їсти варить, але до нього в літню кухню й заходити не хоче. Ось так на одному подвір’ї й живуть – такі чужі “чоловік з жінкою”…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua