fbpx
життєві історії
Коли мені подзвонили сусіди, і розповіли про дивний запах з квартири, я миттю викликала таксі і помчала додому. По дорозі я промовила всі молитви, які тільки знала. Було так лячно, що не передати вам словами. Відкрила двері я своїм ключем

Коли мені подзвонили сусіди, і розповіли про дивний запах з квартири, я миттю викликала таксі і помчала додому. По дорозі я промовила всі молитви, які тільки знала. Було так лячно, що не передати вам словами. Відкрила двері я своїм ключем.

Мене звати Юля. Коли не стало мого батька, я просто змушена була забрати маму до себе. Тоді мені здавалося, що це правильне рішення. Моя мама жила в однокімнатній квартирі, а ми з чоловіком та сином жили у такій же.

Ми мали невеликі заощадження. Ось ми порадилися і вирішили продати дві однокімнатні квартири і купити трикімнатну квартиру. Це здавалося нам усім дуже хорошим рішенням.

Тоді ще моя мама працювала, і ми тільки вечорами збиралися всі в квартирі.

Вихідні минали швидко та весело. Ми ніколи не сперечалися. А потім я привела на світ ще й дочку. Мама мені дуже сильно допомагала з дитиною.

А потім усе змінилося. Коли діти підросли, мама вийшла на пенсію, нашим дітям дуже не подобалося те, що бабуся постійно втручається і дає поради.

Я намагалася підтримувати мир між моїми дітьми та моєю мамою, але виходило у мене це не дуже добре. Вони дуже часто сперечалися.

Потім син закінчив школу, закінчив університет. Захар одружився і поїхав зі своєю дружиною до іншого міста. Зараз наша донька вийшла заміж, і вона зі своїм чоловіком живе разом з нами.

І ось раптом ми стали помічати, що моя мама поводиться дуже дивно: вона почало багато забувати. Спочатку я думала, що це якісь вікові проблеми і можна одужати. Ми її відвела до спеціаліста. Лікар щось виписав, але мамі легше не стало.

Одного дня сталася дуже неприємна ситуація. Мама, сама того не розуміючи, спалила свій паспорт, а потім вона почала звинувачувати в цьому чоловіка нашої дочки. А потім вона почала звинувачувати нас у тому, що ми без дозволу беремо в неї гроші та одяг.

А потім стало ще гірше. Мама почала ходити по сусідах і просити у них їжу. Нам було так соромно. Вона могла взимку в мороз вийти на вулицю роздягненою, а потім вона нічого не пам’ятала.

Я зрозуміла, що у нас розпочалися проблеми. А тут ще з’ясувалося, що дочка при надії. Вона сказала, що боїться жити в одній квартирі з маленькою дитиною та моєю мамою. І я її чудово розуміла.

Якось я була на роботі, а мені зателефонували сусіди і сказали, що з нашої квартири чути неприємний запах, схожий на газ. Виявляється, газ відкрила моя мати, але вона цього навіть не пам’ятає.

Ми дуже злякалися та відвезли її до лікарні. А там лікарі сказали нам невтішне. Ми не могли залишити її жити з нами, і я була змушена віддати маму в будинок для людей похилого віку.

За це мене дуже засуджують усі мої родичі та знайомі. Ніхто з них не хоче зрозуміти мене, зрозуміти, як мені важко було зробити вибір між дочкою з онуком та своєю мамою.

Зараз я дуже часто відвідую свою маму, але вона мене навіть не впізнає. Вважає мене своєю подругою, а не дочкою.

Мене дуже мучить совість за те, що я так вчинила зі своєю мамою. Але я просто іншого виходу не бачу. Я одразу ж сказала своїй дочці, що якщо зі мною трапиться таке саме, якщо я також занедужаю, щоб вони теж без жалю віддали мене до будинку для людей похилого віку. Навіщо я їх мучитиму? Адже нікому від цього не буде легше…

Фото ілюстративне