Коли мого батька не стало, нам із мамою дісталася його квартира. Я на той момент майже закінчувала університет, а мати не працювала. Вона взагалі ніколи не працювала, тому що повністю її завжди забезпечував мій тато.
Спочатку нам було дуже важко без нашого годувальника. Я акцентувала свою увагу на навчанні, тож про роботу поки не думала. А мама навіть не намагалася її шукати. Близько півроку ми сиділи на утриманні у маминого брата. Дядько Василь і гроші давав нам, і продукти купував.
Але у дядька була своя сім’я, яку теж треба утримувати. Тому в якусь мить він просто сказав мамі, що так більше не може тривати.
Замість того, щоб знайти собі роботу, мама почала шукати чоловіка. Мені було дуже неприємно і важко бачити, як вона щовечора чепуриться, забувши про батька. Але я її ніколи ні в чому не звинувачувала: це її вибір. Через місяць вона зайшла до мене в кімнату і сказала, що виходить заміж.
Новий чоловік матері мені не подобався. І річ навіть не в тому, що він став просто заміною мого батька. Вітчим був вкрай неприємною людиною, поводився часом дивно. Наприклад, він любив говорити, який він добрий, адже він повністю нас забезпечує, господар будинку, глава сім’ї. А мама йому слово зайве боялася сказати, аби він нікуди не подівся. Сумне видовище.
Через якийсь час мені запропонували гарну роботу. Я почала заробляти свої гроші, і мама не могла залишити цей факт поза увагою. Якось вона сказала, що я повинна віддавати всю свою зарплату вітчиму, мовляв, якщо він все для нас робить. Я випала в осад від такої вимоги, бо вона була абсолютно безпідставною.
І тоді я вирішила, що буде справедливо, якщо я піду на орнедвану квартиру. Так і зробила. Потім вийшла заміж за Романа, переїхала до нього на Харківщину.
Коли все це почалося, Романа забрати захищати Україну. А ми залишилися у квітні без житла, і нам з синочком довелося повернутися під один дах до мами. Вона не була надто рада, але прийняла.
Я оплачувала частину комуналки. І навіть купила для себе й сина маленький холодильник. Поставила його у своїй кімнаті і зберігаю в ньому свої продукти – це була вимога мами. Та й мені так краще, ні мама, ні вітчим не зможуть пред’явити більше жодної претензії.
Вітчим цілими днями пропадав на роботі, мама сиділа вдома, а ми жили своїм життям, чекали тата. Мати навіть не цікавилася, що ми їмо і чи все у нас добре. Ми стали більше схожі на співмешканців, ніж на родичів.
Можливо, з цієї причини новий чоловік моєї матері і пішов від неї. Це сталося раптово: він просто зібрав свої речі і написав записку:
«Втомився від цього. Подаю на розлучення, вибач».
Мама залишилася сама, вважає мене винуватою, а я так і продовжила працювати і купувати собі й дитині свою окрему їжу.
Ось вчора мати каже, що виростила мене і я мушу їй допомагати. Мовляв, як це так, що сім’я харчується окремо. Вона ще й родичам на мене скаржиться. Найцікавіше, що всі вони на її боці. Кажуть мені, що я маю хоча б їжею з матір’ю ділитися, раз така справа.
А я думаю, що моя мати ще дуже молода, їй 46 років, і вона повинна подумати над тим, щоб знайти собі роботу, хоч якусь.
Мені в цій квартирі належить частка і переїжджати на оренду я з дитиною не збираюся. Чоловік надсилає гроші, я заробляю, бо працюю віддалено, але ми всі їх відкдладаємо і збираємо кожну копійку, щоб коли Роман повернеться, купити свою квартиру, адже нам доведеться починати все спочатку.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.