fbpx

Коли молода кинула букет, то він прямо в руки полетів до моєї Оленки. Всі почали плескати. Оленка, та як дитина, почала тішитися. Але не довго тривало це щастя, бо ні з того ні з сього, десь взялась моя Стефа і вирвала їй з рук той букет, віддавши своїй Христині. “Де тобі ще до заміжжя! Перше школу закінчи, а тоді вже про кавалерів думай”. Ясна річ, Оленка розгубилася, вибігла на вулицю і почала плакати, бо все це на людях було, ще й на камеру

Поведінка Стефи не просто дивна, а дуже дивна. “А твоя чого той букет ловила? Хіба не розуміє, що моїй Христині то важливіше? Вона ще школярка, а вже про заміж думає!”

Ця історія з нами трапилася місяць тому, але досі вона не дає мені спокою. Невже рідна сестра на таке здатна?

Нас в сім’ї було троє дітей. Найстарший Андрій, середуща Стефа, і наймолодша я – Орися.

Всі ми вже пенсійного віку. Кожен звив своє гніздечко. Брат, через недугу дружини, переїхав жити в Крим, так рекомендували лікарі. Вони і надалі там живуть. Правда, діти від них роз’їхалися.

Дочка в Європі, а син в Києві свій бізнес створив.

Ця історія не про це, але єдине напишу, що не лише ми, а й рідні діти Андрія з ним не спілкуються, бо то ми винні, а нас “ті”, просто рятують і треба було рученьки зложити і сказати, “дякую вам велике”, а ми стали на захист своєї землі.

Ніби й не молодий давно і мало б розуму добавлятись, але це не той випадок. І Бог з ними, хай роблять що хочуть.

Середуща ж сестра, так склалося, живе поруч зі мною на сусідніх вулицях.

У Стефи важкий характер. За своє життя вона трьох чоловіків змінила, а зараз одна в трикімнатній квартирі живе. Діти з онуками приїжджають, провідують, але любові там не відчувається.

В мене з чоловіком двоє діточок: син і дочка. Діти вже давно створили свої сім’ї. Син живе окремо, а ось молодша дочка з чоловіком і моєю онучкою, живе з нами в квартирі.

Зять мій хороший, нема чого казати – уживаємось.

Онучці нашій – 14 років. Оленка цього року в дев’ятий клас піде. Я Оленку, можна сказати, вибавила. Дочка з зятем працювали, а я її няньчила і в школу водила і на гуртки.

Завжди мені Стефа заздрила, що біля мене дочка залишилася, а біля неї нікого. Але сама ж і винна…

Ми щонеділі зі Стефою зустрічаємось в церкві. Інколи вона до нас на каву заходить, інколи ми з чоловіком до неї йдемо. Як-не-як, а в нашому віці і в такий важкий час, треба триматися купки.

І ось що власне в нас сталося.

Місяць тому усю нашу велику родину запросили на весілля. Наша двоюрідна сестра видавала заміж свою онучку.

Весілля молодята робили в Українському стилі. Одягнуті були у вишиванки і молодята і гості. Все було в живих квітах. Ну гарно, нічого не скажеш і столи гнулися від наїдків, і музики гарні українські пісні співали. Молоді дотримувалися усіх наших звичаїв. Не раз я сльозу пустила, бо дуже все в них було чуттєво.

Ми зі Стефою за одним столом сиділи, поруч з іншими бабами і дідами. Молодь наша окремо. Зараз це все гарно зроблено, столи круглі, і на кожному була табличка з гостями, хто де сидить.

Вся ця неприємність трапилася в самому кінці.

Наречена перетанцьовувала з незаміжніми дівчатами, а потім кидала свій букет. Хто ж спіймає, той і заміж найближчим часом вийде.

Серед тих дівчат була і моя Оленка, і онучка Стефи – Христина. Їй вже двадцять сім років, і заміж поки ніхто не бере, але я вважаю, що на все свій час, вона красуня, і знайде своє щастя.

Всі дівчата стали в ряд, і коли молода кинула букет, то він прямо в руки полетів до моєї Оленки. Всі почали плескати. Оленка, та як дитина, почала тішитися. Я себе пам’ятаю в той час, та то стільки радості, правда, тоді вельон кидали, а зараз букет.

Але не довго моя Оленка тішилася, бо ні з того ні з сього, десь взялась моя Стефа і вирвала їй з рук той букет, віддавши своїй Христині.

“Де тобі ще до заміжжя! Перше школу закінчи, а тоді вже про кавалерів думай”.

Ясна річ, Оленка розгубилася, вибігла на вулицю і почала плакати, бо все це на людях було, ще й на камеру.

Я вже не знаю, що з тим букетом робила Христина, бо ми з дітьми і плачучою Оленкою сіли в автівку і поїхали додому.

Моїй дочці наречена потім дзвонила, вибачалася за Стефу, але ж це не її вина.

Сама ж Стефа на другий день, ще дев’ятої не було, як постала на моєму порозі.

“Чого ви ображаєтеся? Це ж звичайнісінький букет! Але Оленка і справді ще не заслужила на таке!”.

Читайте також: Того дня прийшла звістка, що мій чоловік вважається безвісти зниклим. Та замість слів підтримки від його рідного брата я почула: “Ти думаєш лиш про його квартиру. Ти нічого не зробила для його пошуків, а ми зробили пост у фейсбуці. “Я, яка звернулась до усіх можливих інстанцій, написала мільйон заяв, здала днк і тд. Підозрюю, що він “випре” мене з цієї квартири

Я не хотіла її слухати і виперла її за двері.

Вже не раз ми бачилися в церкві, але ще не говорили одна з одною.

Велика в мене образа на сестру, дуже велика.

Так не робиться, зіпсувала свято і молодим і нашій Оленці…

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!

You cannot copy content of this page