iBilingua

Знаєте важко про це говорити, адже, дуже мало часу минуло…

Ми з моїм чоловіком Олександром, хоча частіше я кличу його Сашком, познайомилися ще в молодому віці…

Це були чудові студентські роки, тоді хоч і важко було, але поруч з Сашком і трава здавалася зеленішою… Він мене завжди підтримував, підбадьорював, надихав перед екзаменами…

Здивуванням стало і те, що в мого тоді ще хлопця, є брат рідний Остап, вони двійнята і хоч народилися в один день, це напевно єдине між ними спільне, а так вони кадринально різні.

Ми були прекрасною парою, я майже фізично відчувала, як деякі дівчата з моєї групи мені заздрили, особливо коли Сашко приносив квіти…

Та і крім того він був чудовим, і на лице і фізична форма не пасла задніх, адже мій коханий був кадетом: високим, світловолосим, підкачаним, і, ну дуже красивим..

Коли я закінчила університет ми відгуляли весілля і переїхали в квартиру до батьків Сашка. А потім коли його батьки покинули цей світ, самі зажили в  цій квартирі.

Спочатку в нас народилися синочки Миколка і Славко, а потім донечка Оксанка…

Звісно, важко прийшло нам працювати, щоб дітей забезпечити. Бували часи, коли мій Сашко на двох роботах працював, поки я була з дітьми, хоча і теж попри все намагалася підробляти, торти пекти.

І ось тепер, коли ми пройшли ті важкі часи, я думала, що нарешті буде все добре.

Та коли почалося повномасштабне вторгнення мій чоловік не зміг довго сидіти на місці і все-таки вирішив стати на захист Батьківщини.

Основним його аргументом було те, що це і так рано чи пізно станеться, адже в нього є відповідні знання того заберуть.
З болем в серці я все-таки відпустила чоловіка…

Читайте також: “Наталко, глянь, наша Яринка собі сукню нову прикупила. Їй так личить, чи не так? А Златанчик як підріс! Ну справжній козак!” А коли Ярина їде додому, то повний багажник всього накладе і навіть моїх помідорів і огірків. Одного разу я запитала її, чому до мене і до мого сина таке ставлення, а до сестри геть інше – краще. А мама знаєте що відповіла? Що я дома, під її крилом, а ось Яринка сама живе і їй важко. Та я б з радістю так сама жила

На початку було все добре, а от з кінця тої зими зв’язок з ним пропав. Я почала шукати але…

Мені прийшла страшна звістка, що мій чоловік вважається безвісти зниклим… І замість слів підтримки від його рідного брата я почула: “Ти думаєш лиш про його квартиру. Ти нічого не зробила для його пошуків, а ми зробили пост у фейсбуці.”

Я, яка звернулась до усіх можливих інстанцій, написала мільйон заяв, здала днк і тд.

Чесно, руки опускаються, не знаю що робити… Гадаю, що Остап хоче забрати батьківську квартиру собі, він завжди мене недолюблював…

Що мені робити?

Автор – Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!