Коли ми через обставини в нашій області всією сім’єю опинилися у моїх батьків на Вінничіні, я певною мірою навіть зраділа. Постійно вдома не вистачало часу на відпочинок, спілкування з дітьми.
Коли трохи оговталися, ми насолоджувалися байдикуванням. Але ідилія тривала недовго і справа тут зовсім не в дітях. Вони якраз доставляли найменше клопоту. Майже завжди були зайняті іграми телефоном, а старший син був на дистанційному навчанні.
Справа в тому, що ми, як я сказала, живемо тепер разом із моїми батьками. Квартира у нас велика, п’ятикімнатна, колись продали дві трикімнатні, щоби жити разом.
До цього часу ми з батьками завжди нормально спілкувалися, але оце проживання під одним дахом зіпсувало стосунки.
Батьки не хотіли дотримуватись правил повітряних тривог, ходили щодня гуляти, батько взагалі міг вийти до магазинчику за пачкою печива. Тобто необхідності в цьому не було, чоловік через день закуповувався продуктами, багато чого замовляли через інтернет. І це ігнорування спричинило конфлікт.
Спочатку чоловік висловлював усе мені, що я не можу вплинути на своїх батька і матір, потім вже не витримав і сказав батькові, що це не правильно, до того ж поганий приклад дітям – порушувати правила, які бережуть життя.
Відповідь тата ще більше обурила чоловіка, коли він відповів: «Ми не таке пережили за свій вік, мене вже нічим не налякаєш».
Після цієї суперечки чоловік зібрав речі та поїхав до своїх батьків.
Я опинилася між двома вогнями. Чоловік спочатку навіть не дзвонив, а потім почав умовляти переїхати до них. Але я не хочу, тут я вдома, до того ж у свекрухи двокімнатна квартира. Куди всім переїжджати постійно? Жити в одній кімнаті з його батьками чи з дітьми?
Але він уперся і не хоче повертатися. Не знаю, що робити. Боюся, що через моїх батьків ми тепер озлучимося, бо що це за родина на такій відстані.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com