iBilingua

Я і подумати не міг, що розлучення з дружиною так погано на мене вплинуть. Я до останнього надіявся, що Софія одумається. Та  все виявилося набагато складніше і заплутаніше.

Останні п’ять років спільного проживання з дружиною пов’язані з численними переживаннями. Ми довгий час намагалися стати батьками, але в нас нічого не виходило. Після обстежень дружини (в неї все було добре), лікар сказав здати якісь аналізи і мені. Але я відразу сказав Софії, що в моїй родині всі були здорові і могли мати дітей, тому проблема точно не в мені.

Ми вирішили пустити все на самоплив, точніше, я так наполіг. Ми перестали ходити до лікарів, і надіялись на удачу. Я вірив, що одного дня Софія ощасливить мене гарною звісткою.

Але виявляється, що змирився з цим лише я. Софія з кожним днем ставала все більш схвильованою. Вона могла без причини злитися на мене. Я старався її не перечити і в такі моменти просто йшов з дому.

Одного такого дня я повернувся, і дома дружину, як і її речей, не застав.

Все було зрозуміло, вона поїхала “подумати” до своїх батьків. Ми декілька разів зідзвонювалися. Я до останнього навіть не припускав того, що дружина більше ніколи до мене не повернеться.

З того часу минуло майже пів року. Дружина зустрічатись зі мною не хотіла. Я телефонував її батькам і просив, щоб поговорили з дочкою, щоб та не мудрувала і поверталася до мене. Але вони нічого чітко мені не відповідали. І був відчутний їх до мене холодок.

В цей час я став більше часу проводити з друзями, і сам того не помітив, як скотився на “дно”. Головною моєю ціллю було повеселитися з чаркою в руках.

Ми з Софією розлучилися. Я звинувачував у всьому що сталося її. Я був впевнений, якби вона не переїхала до батьків, ми б були разом до сьогодні.

І ось одного дня я зустрів Софію в центрі нашого міста. І перше, що я побачив, був її невеличкий животик, який вона ніжно час від часу погладжувала. Поруч з нею йшов високий чоловік, і щось розказував. Софія ж у відповідь йому усміхалася.

В той момент я зрозумів, що сам винен у такому житті. Я дуже шкодую, що не послухав лікаря, і не здав ці аналізи. Можливо, з допомогою лікарів у нас би все вийшло.

Читайте також: На ювілей син з дочкою скинулися і купили татові смартфон. Я не поділяла ентузіазму чоловіка. Щойно діти навчили його працювати з ним, як наше життя розійшлося. Кожну вільну хвилину Степан проводить з телефоном у руці. Я була вражена, коли дізналася, що він також має профілі в соціальних мережах. Він підписаний на деякі групи, де він, здається, дуже активний. Але далі почалось неприпустиме

Та вже нічого не повернеш.

Не повторюйте моїх помилок…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua