fbpx
життєві історії
Коли ми з чоловіком одружилися, я прийшла жити до них. Свекруха піднімала своїх синів одна. Чоловік мій старший. Молодший брат Ігор навчався в інституті. Жили ми непогано. Чоловік працював, я з дитиною сиділа у декретній відпустці, але підробляла і отримувала непогані гроші. Та й свекруха ще працювала. Ми з нею чудово ладнали

Коли ми з чоловіком одружилися, я прийшла жити до них. Свекруха піднімала своїх синів одна. Чоловік мій старший. Молодший брат Ігор навчався в інституті.

Жили ми непогано. Чоловік працював, я з дитиною сиділа у декретній відпустці, але підробляла. Робила вдома перекази, отримувала непогані гроші. Та й свекруха ще працювала. Ми з нею чудово ладнали.

Потім брат чоловіка закінчив навчання та поїхав працювати в інше місто. А за чотири роки він повернувся з нареченою. На той момент я вже мала двох дітей. Одна дитина у школі, інша у садку. Я працювала. Свекруха вийшла на пенсію. Ми відкладали гроші, щоб згодом придбати своє житло. Все у нас виходило.

Коли приїхав Ігор, він привіз деякі гроші, і мати порадила йому взяти квартиру в нашому ж будинку, без ремонту. Через це вона продавалася набагато дешевше.

Брати швидко домовились. Ця квартира, де ми живемо, залишиться нам, а нагорі буде його особиста власність. Там також було три кімнати.
Ми доповнили суму з наших заощаджень, і вони купили квартиру, що підвернулася, так до речі.

Молоді переїхали і стали потихеньку упорядковувати її. Обоєа працювали, не лінувалися. Збирали гроші на ремонт та на весілля. Збиралися відзначити її, як належить, із розмахом.

Все добре, тільки вечеряти вони продовжують приходити до нас. Ні, не подумайте, що я така жадібна! Ні. Це не так. Тільки поміркуйте самі: свекруха гроші нам не дає. Вона збирає свою пенсію собі. Та ми й не просимо.

Працюємо тільки я та чоловік. Все, що треба у будинок, купуємо ми. В нас двоє дітей. Усіх нас треба взути, одягнути, нагодувати. Грошей, що ми отримуємо, вистачить впритул, але й годі.

Машина у нас старенька. Постійно щось у ній ламається. Купити нову, доки не можемо. Усі гроші віддали братові. Потрібно зібрати, але тепер, з приїздом брата, відкладати не виходить.

Ми приходимо з роботи, сідаємо вечеряти, слідом приходить Ігор із дружиною. І звичайно одразу до нас, за звичкою. Це ж його рідна хата. Свекруха, звичайно ж, садить їх за стіл, де з’ясовується, що вона приготувала улюблені відбивні молодшого синочка.

І ковбаски прикупила, яку наречена Ігоря любить. Намагалася, готувала, з розрахунком, що вони прийдуть. І все це за наші гроші.

І якщо раніше, наречена брата, хоч викликалася посуд помити, то останнім часом навіть на кухню брудні тарілки не відносить. Піднімаються обоє, кажуть «дякую», і йдуть собі на дванадцятий поверх. А я, що втомилася після роботи, мій посуд, прибираю.

Ну, навіщо вони так роблять? Пробувала натякнути чоловікові. Так він мені каже, тобі мовляв, що для мого брата їжі шкода? Та не шкода мені! Тільки виходить, ми утримуємо їх. І це триває вже чотири місяці.

Піднялася я днями до них віднести парасольку, яку брала у них моя свекруха. Дивлюся, у них холодильник ще в упаковці стоїть. Два місяці як купили.

Запитую, що не включаєте? Так вона мені так спокійно відповідає: А навіщо? Ми все одно внизу їмо. Вранці лише кави п’ємо, а обідаємо на роботі».
Тут я вже не витримала і спустившись униз, все висловила свекрусі. Її відповідь мене здивувала:

— Як годувала своїх синочків, так і годуватиму. І вас, невістки, теж годую.

— Адже тільки ми з чоловіком продукти купуємо. Вони гроші на їжу не дають!

– Ну і що? Дадуть, коли не будь.

Ну, ось у цьому я дуже сумніваюся. Тільки слухає свекруха нікого. І що робити, я не знаю.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua