Коли ми залишилися зі свекрухою наодинці, вона знову завела стару пластинку, що хоче онуків. Я їй пояснила, що вчуся, хочу власний бізнес, і взагалі, діти не входять в мої плани. З Орестом ми про все домовилися ще перед весіллям. Та свекруха не здається. – До тебе в мого сина таких “заскоків” не було. Ти повинна переступити через себе. Що це за сім’я – без дітей? – Я вважаю свою свекруху застарілою.
Мені дуже неприємно вислуховувати від свекрухи її “повчання”.
Мені 26 років. Заміжня.
З 15 років я знала, що не хочу дітей. Я походжу з не дуже хорошого середовища, з дитинства мені не вистачало любові, ніжності, розуміння, і, напевно, в рамках захисного механізму у мене немає бажання мати власних дітей.
Орест знав це з самого початку, він підтримує мене і не наполягає на батьківстві. Ми вирішили жити в своє задоволення.
Але свекруха цього зрозуміти і прийняти не хоче.
Це жінка, яка прожила життя і знає, як для нас буде краще.
Кожного разу, коли ми бачимося, вона піднімає тему онуків.
На цих вихідних ми їхали до них в село в гості. І ось коли ми залишилися з нею наодинці, вона знову завела стару пластинку, що хоче онуків.
Я хотіла пояснити їй, що все ще навчаюся, що я також хотіла б пройти деякі додаткові курси і, зрештою, відкрити власний бізнес, і що сім’я для мене наразі на останньому місці.
Але Валентина Сергіївна й чути про це не хотіла і почала розповідати, що до тридцяти не думала ні про що, крім дітей, що це є закладено у кожної жінки і все таке інше.
Я пояснювала їй причини, чому це так – що я не люблю дітей і не хочу їх мати, це для мене нічого не означає. Що я хочу присвятити своє життя іншим речам і т.д., а вона, що це егоїзм і що діти повинні бути в кожній сім’ї.
Валентина Сергіївна запевняє мене, що в її сина ніколи не було таких “заскоків, і що це я на нього погано вплинула. І насправді це я повинна була переступити через себе і таки подарувати йому дітей, а бабусям і дідусям – онуків.
За її словами ніякий бізнес не зрівняється з відчуттям материнства. Але в мене це працює в іншу сторону…
Я її не розумію. Чому вона не може змиритися з нашим вибором? Адже це моє життя і вона не має права нічого мені нав’язувати. Але це мене страшенно дратує і засмучує водночас.
У вас є подібний досвід зі свекрухою?
Що їй сказати наступного разу, як їй це в пів слова пояснити, щоб вона вже заспокоїлася з внуками?
Чи я справді чиню не гарно по відношенні до чоловіка і його батьків?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Містечко у нас невелике, всі знають одне одного. Я не заміжня, мені 26 років. Молодий чоловік років тридцяти. У симпатичному коричневому піджаку. Соромитися я не стала. Кавалер замовив собі якийсь коктейльчик і цілив його протягом усього вечора. Я ж попросила у офіціанта шашлик, гарнір, тарілку морепродуктів та морозиво. Погляд мого Олега з розслаблено закоханого став тривожним
- Три роки тому від мене пішов до іншої чоловік. Я з двома дітьми відмовилася від аліментів але залишилася в квартирі свекрухи. В цьому ж будинку живе нездоровий старший брат колишнього чоловіка. Вчора прийшла Антоніна Василівна. Або я зголошуся на її умову, або збираю з дітьми речі
- Що я тільки не робила, під яким приводом не старалася завести розмову, дочка мене навіть слухати не хоче. Анна переконана в тому, що сходивши до РАЦСу з іншим чоловіком я зрадила батька. Але ж я не можу все життя носити чорну хустину. Лише старша дочка знайшла до Анни доріжку, після чого все розповіла мені. Боюсь, добром це не закінчиться
- І тоді мама покликала нас з братом на серйозну розмову. Вона змогла сплатити собі дорогу, а решту поділила між нами з братом. І поїхала на роки доглядати старих синьйорів. Наступного дня після того, як я дізналася, що чекаю дитину, мама оголосила нам з братом про те, що вирішила повертатися. Квитки вже куплені, тож чекайте, діти дорогі. І це була хороша ідея, що я не взяла з собою чоловіка, так він не побачив моїх сліз
- Я ще не заміжня, без діток. Кілька років тому виїхала з нашого селища на Херсонщині в Київ. А минулого року довелося забрати до себе в орендовану квартиру маму й тата, самі розумієте, чому. Вже сім місяців я віддаю батькам половину зарплати, а сама живу фактично у злиднях, більше немає сил