Коли на світ з’явилася Улянка, чоловік був на Бахмутському напрямку. Мене зустрічали з синьо-жовтими кульками і квітами куми, деякі друзі і мої батьки з села приїхали. Свекруха хоч і обіцяла, та не з’явилася. Сказала, що вмить погано стало. Сім місяців мене хватило пожити з дитиною під одним дахом з цією жінкою. Зрештою, я спакувала необхідні речі, взяла дочку і переїхала в село.
Мені нічого іншого не залишалося, як з семимісячною дитиною на руках піти з дому. Ні, не подумайте, з чоловіком у мене дуже гарні відносини. Тут вся справа в свекрусі.
Поки що не знаю, як мені бути далі. Потрібно дочекатися, коли чоловік вийде на зв’язок, щоб ухвалити якесь рішення. Справа в тому, що він зараз захищає нашу неньку Україну.
Після весілля ми з чоловіком жили разом зі свекрухою. Мене це взагалі не бентежило, адже ми з нею з самого початку знайшли спільну мову. Однак коли Євген з самого початку став на захист Києва, а після його перекинули на Бахмут, Вікторію Іванівну ніби підмінили. Вона стала геть іншою людиною.
Я надіялась, що це нас ще більше зблизить, але вийшло все не так.
Я розумію, що вона переживала за свого сина, але чим я можу їй допомогти? Невже вона не розуміє, що мені також дуже важко. Я реально залишилася тоді сама. Ще й до того ж при надії першою дитиною.
Коли на світ з’явилася наша Улянка, на виписку приїхали мене підтримати куми і мої батьки, хоч і живуть вони в селі. Свекруха сказала, що їй погано стало в той час.
Євген зробив нам сюрприз і повернувся, коли донечці було три місяці. Це були неймовірні емоції. Ми всі пів години просто ридали від щастя побачити один одного. Нас навіть на відео знімали, десь в інтернеті гуляє.
І ось коли Євген повернувся на два тижні, свекруха мала надію, що я маленькою дитиною його втримаю біля себе, і він більше не повернеться туди.
Але як я можу зупинити чоловіка, якщо це його бажання. Він не з тих чоловіків, які будуть сидіти вдома, коли Батьківщина в небезпеці.
Він поїхав, а ми з донечкою і свекрухою знову залишилися одні.
Я не знаю, що сталося з Вікторією Іванівною, але вона чіплялася до мене за будь-що.
То я в шафі перескладала речі Євгена, а цього робити не можна, бо накличу біду. То пішла з донечкою до подружки на каву, а я того робити не маю права, бо треба сидіти, плакати і молитися за чоловіка.
В мене і дня такого не було, щоб я не просила у Господа захисту, як для свого чоловіка, так і для всіх захисників. Але я не можу повністю зануритися в цей “світ”.
Це ж до “Кульпарківської” не далеко (львів’яни мене зрозуміють)
А останній місяць Вікторія Іванівна постійно заявляє мені, що якщо з її сином, не дай Бог, щось станеться, то вона навіть бачити мене не захоче.
Я вважаю, що це не здорово з її боку таке говорити.
Я вирішила не тріпати собі нерви, забрала дитину, найнеобхідніші речі і поїхала в село до своїх батьків.
Скажіть мені, люди добрі, невже я в чомусь перед свекрухою винна?
За що вона так зі мною? Хто знає?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua