Дочка для нас з чоловіком була цілим всесвітом. Ліля дуже гарно вчилася в школі. Після закінчення вступила що медичного університету. Вона б могла бути чудовим фахівцем, якби одного дня не сталося те, що сталося.
Ліля познайомилася з Іваном під час навчання. Через два роки вони вирішили одружитися.
Весілля було шикарне. Наші свати доволі багаті люди. Сваха – колишня журналістка, а сват – викладач в університеті. Він доктор наук.
Весілля було на вищому рівні. Ми також з чоловіком все життя працювали, тому і пенсію маємо на двох доволі хорошу.
Три роки Ліля не могла подарувати чоловіку дитинку.
Це я вже згодом зрозуміла, що Боженька таким чином відтягував той важкий для усіх нас момент.
Коли Ліля дізналася, що при надії, то почала берегти себе так, як ніхто інший, хоча лікарі нічого поганого не передбачали.
Але ми її розуміли, оскільки ця дитинка була буквально вимолена всіма нами.
Я ніколи не забуду день, коли на світ з’явився мій онук.
Перше була радість, але за мить радість змінилася в повну її протилежність.
Наша дочка так і не прокинулася, хоча лікарі робили все можливе й не можливе. Вона побачила свого бажаного первістка з небес, ставши ангеликом у свої 25 років.
Ліля була наша з чоловіком єдина дочка. Я не знаю як я пережила все це. Можливо саме тому я і натворила стільки необдуманих вчинків.
Річ в тім, що я почала судитися з зятем, оскільки я хотіла взяти на себе повністю виховання мого онука. Я чомусь була переконана, що забравши в нього Дмитрика, зроблю йому лише послугу. Він міг би спокійно одружитись вдруге, і мати “розв’язані руки”. З дитиною це зробити важче.
Дмитрик дуже схожий на свою маму, ну як дві краплі води. Дивлячись на нього я бачила свою доньку і це додавало мені сили жити дальше.
Чоловік мене відмовляв подавати до суду, але я не хотіла нічого чути.
Я пересварилась з усіма і з зятем і зі сватами.
Дмитрика таки залишили з Іваном, з рідним татом. Оскільки гроші в них були, то зять найняв нянечку, також приходила допомагати часто і бабуся з дідусем.
А ми з чоловіком, а особливо я, вирили самі собі яму.
Іван, коли нашому онуку було три рочки, переїхав жити в іншу область. Згодом за ним переїхали і мої свати. Я ж зрозуміла, що все це відбулося через мене.
Я дуже шкодую, що все саме так вийшло.
Нашому Дмитрику цього року виповниться п’ятнадцять років. І єдине моє бажання, це попросити у нього вибачення.
Зять мій вдруге одружився. В них підростає молодший син.
Єдине, де я можу милуватися своїм онуком, це соціальні мережі.
Ось так своїми руками я зруйнувала стосунки з одним-єдиним онуком.
Якби ж можна було повернути час назад…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua