Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні.
Я жила в Чернівецькій області. Заміж вийшла дуже рано і так скажемо, не за того, кого треба. З Іваном у нас дочка. Через його вічні гульки з друзями і не тільки, ми розлучилися, коли Оленці було п’ять рочків.
Працювала я на швейній фабриці. Отримувала копійки. Жили ми з дочкою в невеличкому будинку моїх бабусі і дідуся. Будинок знаходився на одному подвір’ї з батьківським будинком. Все було старе, і взагалі, будинок потребував капітального ремонту, але я про це і не мріяла, оскільки грошей не було.
Я з багатодітної сім’ї. Маю ще двох братів і двох молодших сестер.
Коли дочці було дев’ять років я залишила її на маму з татом і подалася на заробітки в Італію.
Там в мене була далека родичка, яка повинна була мені допомогти з працевлаштуванням, але з моїм “везінням”, вийшло все так, що я і на вулиці ночувала… ой, всяке було, поки я на чужині стала на ноги.
Майже сім років я не могла повернутися додому. Дочкою займалася мама, я справно висилала гроші.
При першій же можливості я приїхала в Чернівці. Рідні, особливо дочка, були дуже раді мене бачити, але про те, щоб я залишалася з ними назавжди, й мови не було.
Через деякий час я знайшла в Італії дуже гарну роботу. Я доглядала за літньою жінкою. Беатріс було за 80, але вона була повна сил і навіть в такому віці вона дуже любила подорожувати.
Власне, ця жінка показала мені справжнє життя. Де я тільки з нею не була. Коли я спілкувалася з такими ж жінками з України, як я, вони мені заздрили, оскільки це реально не було для мене роботою, а відпочинком.
Я мріяла, що коли вийду на пенсію, то також буду ось так подорожувати, ходити на танці зі своїми однолітками. Але це були лише мої мрії…
За гроші, які я висилала дочці, вона зробила зі старенької хатинки в селі, гарну і красиву будівлю. Обставила її сучасними меблями і технікою. Мені було куди повертатися, але я не спішила це робити.
Потім заміж вийшла дочка. Я подарувала молодятам двокімнатну квартиру. Життя пливло, але як мені здавалося, повз мене…
На даний час я живу одна в своїй хатинці. Поруч літні батьки. Брати та сестри розлетілися хто де. Один брат живе та працює в США, інший займається фермерством на Львівщині. Сестри також створили свої сім’ї.
Я вже бабуся. Дочка часто навідується до мене. Але з кожним роком що минув, мені стає все сумніше. Я так і не здійснила своєї мрії – подорожувати і ходити на танці. Хоча, в мене ще є шанс…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Сваха моя має дачу, а то сезон копання картоплі і консервації. Ясне діло, що їй не до онуків. Ось вона й подзвонила мені, щоб пожалітися. Як мені за дочку соромно було, ви й уявити не можете. “Як не будете з онуками у вихідні сидіти, я вам забороню з ними бачитися”, – сказала їй Уляна. А окрім всього в мене в неділю день народження, а Уляна проти, щоб свекруха і вона за одним столом сиділи
- Півроку тому я розлучилася. І тепер зустрічаюся з рідним братом колишнього чоловіка. І колишня свекруха знову може стати діючою. У нього була своя квартира, непогана робота, а ще він на 5 років за мене старший. Ну й що, що особливо не любила. Що ж ти раніше мовчала, коли твій син покинув мене саму. І взагалі, це якось не по-божому і грішно. На що я їй відповіла, що, звичайно ж, розповім її онуку, коли він підросте
- Коли я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила, – то ввечері влаштувала з нею серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
- Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя і нам залишалося. Звісно, не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання. Та схоже це все були дрібниці. Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то були канікули і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня. Але є одне “але”
- Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною