Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні.
Я жила в Чернівецькій області. Заміж вийшла дуже рано і так скажемо, не за того, кого треба. З Іваном у нас дочка. Через його вічні гульки з друзями і не тільки, ми розлучилися, коли Оленці було п’ять рочків.
Працювала я на швейній фабриці. Отримувала копійки. Жили ми з дочкою в невеличкому будинку моїх бабусі і дідуся. Будинок знаходився на одному подвір’ї з батьківським будинком. Все було старе, і взагалі, будинок потребував капітального ремонту, але я про це і не мріяла, оскільки грошей не було.
Я з багатодітної сім’ї. Маю ще двох братів і двох молодших сестер.
Коли дочці було дев’ять років я залишила її на маму з татом і подалася на заробітки в Італію.
Там в мене була далека родичка, яка повинна була мені допомогти з працевлаштуванням, але з моїм “везінням”, вийшло все так, що я і на вулиці ночувала… ой, всяке було, поки я на чужині стала на ноги.
Майже сім років я не могла повернутися додому. Дочкою займалася мама, я справно висилала гроші.
При першій же можливості я приїхала в Чернівці. Рідні, особливо дочка, були дуже раді мене бачити, але про те, щоб я залишалася з ними назавжди, й мови не було.
Через деякий час я знайшла в Італії дуже гарну роботу. Я доглядала за літньою жінкою. Беатріс було за 80, але вона була повна сил і навіть в такому віці вона дуже любила подорожувати.
Власне, ця жінка показала мені справжнє життя. Де я тільки з нею не була. Коли я спілкувалася з такими ж жінками з України, як я, вони мені заздрили, оскільки це реально не було для мене роботою, а відпочинком.
Я мріяла, що коли вийду на пенсію, то також буду ось так подорожувати, ходити на танці зі своїми однолітками. Але це були лише мої мрії…
За гроші, які я висилала дочці, вона зробила зі старенької хатинки в селі, гарну і красиву будівлю. Обставила її сучасними меблями і технікою. Мені було куди повертатися, але я не спішила це робити.
Потім заміж вийшла дочка. Я подарувала молодятам двокімнатну квартиру. Життя пливло, але як мені здавалося, повз мене…
На даний час я живу одна в своїй хатинці. Поруч літні батьки. Брати та сестри розлетілися хто де. Один брат живе та працює в США, інший займається фермерством на Львівщині. Сестри також створили свої сім’ї.
Я вже бабуся. Дочка часто навідується до мене. Але з кожним роком що минув, мені стає все сумніше. Я так і не здійснила своєї мрії – подорожувати і ходити на танці. Хоча, в мене ще є шанс…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
