Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
У мене ніколи не було хороших передчуттів про Людмилу Іванівну. Мені відразу ж здалося, що вона не дуже чесна і не любить мене. Але заради Михайла я була готова на все.
Людмила Іванівна виховувала Михайла одна. Вона ніколи не розповідала йому, хто його батько. Навіть те, чи він їх залишив, чи пішов з цього життя.
Хоча Михайло ріс без чоловічого взірця, це жодним чином не вплинуло на нього. Він добре ставиться до жінок, і це одна з речей, яка мене в ньому зачарувала. Він також неймовірно розумний і начитаний, тому нам є про що поговорити.
Ми познайомилися з Михайлом в університеті. В нас все відбувалось так швидко, що буквально за пару місяців ми стали шукати собі житло.
Я тоді мало знала про Людмилу Іванівну. Вона живе недалеко від Києва, тому від нас досить далеко. Насправді я познайомилася з нею лише після того, як Михайло попросив мене вийти за нього заміж.
Це вже не мало значення. Навіть якби я зустріла її раніше, це не змінило б моєї любові до Михайла. Кажуть, що жінка виходить заміж за всю родину чоловіка, але мене це не турбувала від слова зовсім. Я була щаслива від того, що свекруха від мене живе далеко.
Я зрозуміла, що чекаю дитину відразу ж після весілля, і тоді багато чого змінилося. Людмила Іванівна раптом почала більше дбати про те, як ми живемо і що робимо.
Їй було не дуже весело зі мною, але Михайло телефонував їй кілька разів на день. Мене завжди смішило, коли вона розповідала мені, чим вона цікавиться і які непрохані життєві поради надсилала мені.
Сміх минув минулої осені. Маленький Тимурчик з’явився на світ на місяць раніше зазначеного терміну. На щастя, з ним все гаразд, і ми пережили все разом. Але Людмила Іванівна вирішила бути поруч з нами. Я не розумію, про що вона думала. Вона достроково вийшла на пенсію і знайшла однокімнатну квартиру на сусідній вулиці для оренди.
Якщо колись я уявляла, як буду гуляти з Тимурчиком тихими вулицями міста та парками, то тепер тінь моєї свекрухи псує цю думку.
Вона постійно цікавиться, як я годую, чи хватає молока, що я їм, як сплю і так далі. Але вона навіть не може запитати мене прямо. Вона завжди телефонує Михайлу. Це єдине хороше, що я можу їй приписати. А також те, що вона відвідує лише тоді, коли Михайло вдома.
Замість того, щоб насолоджуватися спокійним материнством у місті, яке я полюбила і провела тут прекрасні студентські роки, я живу в стресі. Коли я виводжу Тимура, я постійно оглядаюся через плече, чи не ховається десь Людмила Іванівна.
Її постійний контроль і недовіра руйнують моє життя.
Чи повинна я вважати це тим, що вона сумнівається в моїх материнських навичках?
І чому вона сама мені не може сказати? Я не розумію, чого вона домагається, переїхавши до нас.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Сваха моя має дачу, а то сезон копання картоплі і консервації. Ясне діло, що їй не до онуків. Ось вона й подзвонила мені, щоб пожалітися. Як мені за дочку соромно було, ви й уявити не можете. “Як не будете з онуками у вихідні сидіти, я вам забороню з ними бачитися”, – сказала їй Уляна. А окрім всього в мене в неділю день народження, а Уляна проти, щоб свекруха і вона за одним столом сиділи
- Півроку тому я розлучилася. І тепер зустрічаюся з рідним братом колишнього чоловіка. І колишня свекруха знову може стати діючою. У нього була своя квартира, непогана робота, а ще він на 5 років за мене старший. Ну й що, що особливо не любила. Що ж ти раніше мовчала, коли твій син покинув мене саму. І взагалі, це якось не по-божому і грішно. На що я їй відповіла, що, звичайно ж, розповім її онуку, коли він підросте
- Коли я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила, – то ввечері влаштувала з нею серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
- Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя і нам залишалося. Звісно, не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання. Та схоже це все були дрібниці. Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то були канікули і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня. Але є одне “але”
- Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною