Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
У мене ніколи не було хороших передчуттів про Людмилу Іванівну. Мені відразу ж здалося, що вона не дуже чесна і не любить мене. Але заради Михайла я була готова на все.
Людмила Іванівна виховувала Михайла одна. Вона ніколи не розповідала йому, хто його батько. Навіть те, чи він їх залишив, чи пішов з цього життя.
Хоча Михайло ріс без чоловічого взірця, це жодним чином не вплинуло на нього. Він добре ставиться до жінок, і це одна з речей, яка мене в ньому зачарувала. Він також неймовірно розумний і начитаний, тому нам є про що поговорити.
Ми познайомилися з Михайлом в університеті. В нас все відбувалось так швидко, що буквально за пару місяців ми стали шукати собі житло.
Я тоді мало знала про Людмилу Іванівну. Вона живе недалеко від Києва, тому від нас досить далеко. Насправді я познайомилася з нею лише після того, як Михайло попросив мене вийти за нього заміж.
Це вже не мало значення. Навіть якби я зустріла її раніше, це не змінило б моєї любові до Михайла. Кажуть, що жінка виходить заміж за всю родину чоловіка, але мене це не турбувала від слова зовсім. Я була щаслива від того, що свекруха від мене живе далеко.
Я зрозуміла, що чекаю дитину відразу ж після весілля, і тоді багато чого змінилося. Людмила Іванівна раптом почала більше дбати про те, як ми живемо і що робимо.
Їй було не дуже весело зі мною, але Михайло телефонував їй кілька разів на день. Мене завжди смішило, коли вона розповідала мені, чим вона цікавиться і які непрохані життєві поради надсилала мені.
Сміх минув минулої осені. Маленький Тимурчик з’явився на світ на місяць раніше зазначеного терміну. На щастя, з ним все гаразд, і ми пережили все разом. Але Людмила Іванівна вирішила бути поруч з нами. Я не розумію, про що вона думала. Вона достроково вийшла на пенсію і знайшла однокімнатну квартиру на сусідній вулиці для оренди.
Якщо колись я уявляла, як буду гуляти з Тимурчиком тихими вулицями міста та парками, то тепер тінь моєї свекрухи псує цю думку.
Вона постійно цікавиться, як я годую, чи хватає молока, що я їм, як сплю і так далі. Але вона навіть не може запитати мене прямо. Вона завжди телефонує Михайлу. Це єдине хороше, що я можу їй приписати. А також те, що вона відвідує лише тоді, коли Михайло вдома.
Замість того, щоб насолоджуватися спокійним материнством у місті, яке я полюбила і провела тут прекрасні студентські роки, я живу в стресі. Коли я виводжу Тимура, я постійно оглядаюся через плече, чи не ховається десь Людмила Іванівна.
Її постійний контроль і недовіра руйнують моє життя.
Чи повинна я вважати це тим, що вона сумнівається в моїх материнських навичках?
І чому вона сама мені не може сказати? Я не розумію, чого вона домагається, переїхавши до нас.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua