Моїй дочці Світлані двадцять сім років. Вона завжди була для мене дуже важливою в житті людиною. З дитинства я намагалася в усьому йти назустріч їй. Але вона рідко оцінювала мої старання. Я думала, що ми знайдемо спосіб бути разом, коли вона стане дорослою. Проте досі цього не сталося.
Світланка була дуже впертою дитиною. Вона любила все робити по-своєму і нікого до себе не підпускала. Вона зовсім не схожа на свого старшого брата Олександра. Він приходив до мене за ласками і допомогою.
Навіть у дитсадку чи школі я не зустрічала такої самостійної дитини, як Світлана.
Так було до підліткового віку. Тільки з тією різницею, що тоді вона ще більше віддалилася від мене. Я для неї була нічим. Вона не могла зі мною поговорити.
Кожного разу, коли я її про щось запитувала, вона просто кидалася на мене. Я пережила цей період. Мені було прикро. Я часто чула, як доньки ладнають зі своїми мамами. Ми були повною протилежністю…
Я сподівалася, що вона повернеться до мене, коли виросте і стане жінкою. Друзі втішали мене, що коли діти виростуть із цього важкого віку, то знайдуть дорогу до батьків.
Я чекала цього з нетерпінням, я мріяла про те, що ми з Світланою нарешті встановимо добрі стосунки, які повинні бути між матір’ю та дочкою.
Але нічого з цього не сталося. Світлана до мене не повернулася. Незважаючи на те, що вона знайшла чоловіка і мала власних дітей, вона ніколи не зверталася до мене за порадою.
Вона ніколи не дзвонила мені сама. Усі зусилля для збереження наших стосунків йшли з мого боку. Ми бачилися кілька разів на рік. Більшого Світлана не хотіла…
Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги.
– Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено.
Мені це дуже важко сприймати. Я хотіла б сказати їй, що я її мати, і мені боляче, коли вона хвилюється. Але мені було ясно, що вона цього не прийме.
Тому я вважала за краще мовчати. Мені шкода, що наші стосунки так зіпсовані. Я не знаю що трапилось. І вона, мабуть, навіть ніколи мені не скаже…
Хтось мав схожі стосунки з дітьми? Ще можна щось виправити?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Мені вдалося зруйнувати стосунки Ігоря з Іриною. Ну не пара вона йому. Але якби я знала, що він зв’яжеться з тою Мариною, і в них навіть до весілля дійде, то б не робила того вчинку. Відразу ж вона мені видалась мутною, а на самому весіллі я це для себе підтвердила. Тільки шкода, що мій син сліпо не вірить моїм твердженням. Я ж на власні очі бачила ці “воркотіння”, коли подихати свіжим повітрячком вийшла
- Я дуже не хочу, щоб синочок платив аліменти колишній, вона й так все хитро обставила. Все, вони для нього – перегорнута сторінка! Ми з сином не знаємо, що й робити. Після весілля молодих я дозволила їм жити у моїй квартирі. Василя на той момент вже не стало. Сама переїхала до приватного будинку. Катя наполегливо потребує грошей щомісяця. Хіба треба платити аліменти на неповнолітніх дітей, якщо віддав квартиру? А якщо її взагалі скоро чужий дядя ростити буде, вітя якийсь чи саша?
- Коли мені було 23 роки і мене в селі ніхто заміж не кликав, а мама й тато вже насідали, адже їм ще молодших треба піднімати, я поїхала зі знайомою в Польщу і там через кілька років вийшла заміж за літнього поляка. Тепер я ще молода і досить заможна вдова з квартирою у старому будинку у Кракові. Вчора зібрала речі мами й сестер – ну скільки можна? Мама пообіцяла залишити мене без спадщини
- Так, я залишила свого сина, але ж не на чужу людину, а на рідну бабусю, а сама подалася за Євгеном до Херсону. Я ж мала право на кохання. Але якщо мене Євген любив, то про мого сина і чути нічого не хотів. Та зараз все змінилося, Євген покинув цей світ, а його діти прогнали мене з квартири. Я надіялась, що Богдан подасть мені руку допомоги. Єдине, що він сказав: “Ти проміняла мене на чоловічі штани! Бачити тебе не хочу!”
- Вчора Іванка прийшла до мене на чай ввечері і розповіла історію, в яку мені важко повірити. Прокинулась вона вночі від того, що по всій кімнаті були розпилені улюблені її парфуми, які так любив Василь. Та так сильно, а Іванка говорить, що вже давно ними і не користувалась, тому здивована була, як це могло трапитись, адже в будинку окрім неї більше нікого не було. А зранку на підлозі знайшла папірці від улюблених цукерок Василя. І ось сиджу я і думаю, чи фантазія так розбушувалась, чи дійсно правда