iBilingua

Моїй дочці Світлані двадцять сім років. Вона завжди була для мене дуже важливою в житті людиною. З дитинства я намагалася в усьому йти назустріч їй. Але вона рідко оцінювала мої старання. Я думала, що ми знайдемо спосіб бути разом, коли вона стане дорослою. Проте досі цього не сталося.

Світланка була дуже впертою дитиною. Вона любила все робити по-своєму і нікого до себе не підпускала. Вона зовсім не схожа на свого старшого брата Олександра. Він приходив до мене за ласками і допомогою.

Навіть у дитсадку чи школі я не зустрічала такої самостійної дитини, як Світлана.

Так було до підліткового віку. Тільки з тією різницею, що тоді вона ще більше віддалилася від мене. Я для неї була нічим. Вона не могла зі мною поговорити.

Кожного разу, коли я її про щось запитувала, вона просто кидалася на мене. Я пережила цей період. Мені було прикро. Я часто чула, як доньки ладнають зі своїми мамами. Ми були повною протилежністю…

Я сподівалася, що вона повернеться до мене, коли виросте і стане жінкою. Друзі втішали мене, що коли діти виростуть із цього важкого віку, то знайдуть дорогу до батьків.

Я чекала цього з нетерпінням, я мріяла про те, що ми з Світланою нарешті встановимо добрі стосунки, які повинні бути між матір’ю та дочкою.

Але нічого з цього не сталося. Світлана до мене не повернулася. Незважаючи на те, що вона знайшла чоловіка і мала власних дітей, вона ніколи не зверталася до мене за порадою.

Вона ніколи не дзвонила мені сама. Усі зусилля для збереження наших стосунків йшли з мого боку. Ми бачилися кілька разів на рік. Більшого Світлана не хотіла…

Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги.

– Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено.

Читайте також: Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!

Мені це дуже важко сприймати. Я хотіла б сказати їй, що я її мати, і мені боляче, коли вона хвилюється. Але мені було ясно, що вона цього не прийме.

Тому я вважала за краще мовчати. Мені шкода, що наші стосунки так зіпсовані. Я не знаю що трапилось. І вона, мабуть, навіть ніколи мені не скаже…

Хтось мав схожі стосунки з дітьми? Ще можна щось виправити?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua