Моїй дочці Світлані двадцять сім років. Вона завжди була для мене дуже важливою в житті людиною. З дитинства я намагалася в усьому йти назустріч їй. Але вона рідко оцінювала мої старання. Я думала, що ми знайдемо спосіб бути разом, коли вона стане дорослою. Проте досі цього не сталося.
Світланка була дуже впертою дитиною. Вона любила все робити по-своєму і нікого до себе не підпускала. Вона зовсім не схожа на свого старшого брата Олександра. Він приходив до мене за ласками і допомогою.
Навіть у дитсадку чи школі я не зустрічала такої самостійної дитини, як Світлана.
Так було до підліткового віку. Тільки з тією різницею, що тоді вона ще більше віддалилася від мене. Я для неї була нічим. Вона не могла зі мною поговорити.
Кожного разу, коли я її про щось запитувала, вона просто кидалася на мене. Я пережила цей період. Мені було прикро. Я часто чула, як доньки ладнають зі своїми мамами. Ми були повною протилежністю…
Я сподівалася, що вона повернеться до мене, коли виросте і стане жінкою. Друзі втішали мене, що коли діти виростуть із цього важкого віку, то знайдуть дорогу до батьків.
Я чекала цього з нетерпінням, я мріяла про те, що ми з Світланою нарешті встановимо добрі стосунки, які повинні бути між матір’ю та дочкою.
Але нічого з цього не сталося. Світлана до мене не повернулася. Незважаючи на те, що вона знайшла чоловіка і мала власних дітей, вона ніколи не зверталася до мене за порадою.
Вона ніколи не дзвонила мені сама. Усі зусилля для збереження наших стосунків йшли з мого боку. Ми бачилися кілька разів на рік. Більшого Світлана не хотіла…
Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги.
– Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено.
Мені це дуже важко сприймати. Я хотіла б сказати їй, що я її мати, і мені боляче, коли вона хвилюється. Але мені було ясно, що вона цього не прийме.
Тому я вважала за краще мовчати. Мені шкода, що наші стосунки так зіпсовані. Я не знаю що трапилось. І вона, мабуть, навіть ніколи мені не скаже…
Хтось мав схожі стосунки з дітьми? Ще можна щось виправити?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Сваха моя має дачу, а то сезон копання картоплі і консервації. Ясне діло, що їй не до онуків. Ось вона й подзвонила мені, щоб пожалітися. Як мені за дочку соромно було, ви й уявити не можете. “Як не будете з онуками у вихідні сидіти, я вам забороню з ними бачитися”, – сказала їй Уляна. А окрім всього в мене в неділю день народження, а Уляна проти, щоб свекруха і вона за одним столом сиділи
- Півроку тому я розлучилася. І тепер зустрічаюся з рідним братом колишнього чоловіка. І колишня свекруха знову може стати діючою. У нього була своя квартира, непогана робота, а ще він на 5 років за мене старший. Ну й що, що особливо не любила. Що ж ти раніше мовчала, коли твій син покинув мене саму. І взагалі, це якось не по-божому і грішно. На що я їй відповіла, що, звичайно ж, розповім її онуку, коли він підросте
- Коли я побачила ціну на гелі для душу невістки, яку вона випадково залишила, – то ввечері влаштувала з нею серйозну розмову і попросила плати за квартиру або зʼїзджати. Поки мій син боронить Україну, у неї пляшечка в душі за 1000 гривень!
- Ми з чоловіком важко працювали, аби і доньці хватило на життя і нам залишалося. Звісно, не легка це задача. Навіть прийшлося зайняти гроші аби оплати навчання. Та схоже це все були дрібниці. Того літа на Львів прилетіло від “сусідів”. Біда сталася біля гуртожитку доньки. На щастя, то були канікули і все обійшлося, якщо так можна сказати. Єдине, що з поганого сталося, це повилітали вікна. Гроші на ті вінка збирали, обіцяли поставити до 30 вересня. Але є одне “але”
- Сестра в Італії жила багато й заможно довгі роки і я їй заздрила. Її розкішному життю, достатку,фінансовим можливостям. Нам так не жити! Місяць тому Галина повернула в наше рідне село на Полтавщині і приголомшила мене своєю пропозицією. З’явився наш первісток – синочок Даня. Минуло ще два роки, і народилася йому сестричка, дівчинку ми назвали Люба, на честь моєї бабусі. А ще через рік наша родина поповнилася третім малюком та стала багатодітною