Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!

Десь на п’ятому місяці в мене почались деякі проблеми зі здоров’ям. Я трішки лежала в стаціонарі, а коли мене виписували, то лікар сказав берегтися. Я не могла працювати, ходити, практично нічого не робити…

Більше ми не могли собі з чоловіком дозволити орендувати квартиру, тому ми переїхали до свекрухи. Я щодня про це шкодувала!

Через кілька днів почалися скарги, що я нічого не роблю… а цікавий стан – це не хвороба!

– Ти хочеш брати мого Богданчика з собою в день “х”? Показувати таке чоловіку, це геть треба розуму не мати.

Повернулися ми з дитиною додому (до речі, Богдан таки був присутній, і нічого не трапилося).

– Як батько може купати дитину? Він нічого не розуміє, може дитятку нашкодити!

Коли нашому сину було шість місяців, і я залишила його на десять хвилин зі свекрухою, то це мало не обернулося для всіх нас найгіршим. Вона додумалася дати онуку шкірку від хліба.

Я могла б навести тисячі таких прикладів.

Чашу гіркоти переповнила її реакція на мій другий цікавий стан. Не буду цитувати, але була велика “буря”. Через два дні ми переїхали жити до бабусі мого чоловіка на кілька тижнів, а потім переїхали на орендовану квартиру.

За весь час проживання зі свекрухою (близько двох років) мені нема чим потішитися, хоча сусіди казали, що мені пощастило, бо мама у всьому допоможе.

Якщо ви думаєте, що окрема квартира дуже допомогла, то ви помиляєтеся.

Моя “люба” свекруха не сприймала молодшого онука, віддавала перевагу старшому, невинно пояснюючи: “бо я дуже до нього звикла”, як могла отруювала наше життя, влаштовувала конфлікти, намагалася “забрати” нашого старшого сина до себе… адже у нас так мало часу на нього, тому що молодший народився.

Вона теж з самого початку заважала нашому шлюбу, критикувала те, що я повернулася вчитися: “Навіщо тобі той диплом? Адже жінці достатньо вміти варити і прибирати”.

Проблема також полягала в тому, що вона постійно просила у нас позичити гроші і нагадувала нам, що все-таки вона нам допомагає.

Читайте також: Коли два місяці тому раптово не стало моєї мами, свекруха зателефонувала Валері і сказала, щоб сидів дома з донькою, а замість нього попрощатися піде вона. – Тобі ще не варто на таке дивитися! – Я була впевнена, що чоловік мене підтримає в такий день, але я помилилася. Відразу ж згадалася наша перша зустріч з Вірою Гаврилівною. Я ж не думала, що наслідки можуть бути настільки колосальні

Навіть сьогодні, коли вже три роки минуло після розлучення, я живу за 200 км від тієї жінки і мені не потрібно бути з нею ласкавою, вона може подзвонити тільки старшому по телефону.

На щастя, я завжди можу не відповідати на телефонні дзвінки, сказати, що хлопців немає вдома… або щось подібне.

Як я могла її так довго терпіти…

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua