Мене звати Наталя і мені 44 роки.
Хотіла б вам вилити душу, бо вже не знаю як маю справитись з цією ситуацією сама. Проблема в мене з рідним братом Степаном.
З братом у мене ніколи не було особливо приємних стосунків, ми не розуміли один одного ще з дитинства.
У мене є ще дві сестри, з однією з яких у мене схожі стосунки, але мене це не хвилює, тому що вона живе за кордоном, і ми з нею не спілкуємось, інша сестра живе недалеко від мене, і я з нею чудово ладнаю.
Мої стосунки з братом зіпсувалися, коли, на жаль, батько серйозно занедужав.
Мій брат Степан живе з дружиною і дітьми у наших батьків в селі. Степан постійно просив у мене гроші. Він весь час наголошував, що це не йому потрібно, а батькам.
Особисто мама чи тато жодного разу мені не говорили, щоб я їм дала якусь суму. Так, вони, як і будь-які пенсіонери, час від часу жалілися, що їм не вистачає пенсії.
Я коли їхала в село, завжди старалася їм купити щось необхідне. Татові шкарпетки, мамі колготи. Ну це я так, в загальному. Звичайно, везла ще й повну торбу продуктів. Оскільки в брата є діти, я завжди везла багато фруктів і солодощів.
Я вважаю, що це вже мій великий вклад. Але це лише моя думка. Степан так не вважав і не вважає досі.
Тому я, не зважаючи на те, що ми з чоловіком не багачі, намагалася брату “для батьків”, пересилати кожного місяця на карту тисячу, а то і дві.
Якщо я не надсилала довго, Степан мені дзвонив і нагадував, що в мене ще є батьки, яким необхідно щось там купити.
Коли не стало нашого тата, всі ми це дуже важко пережили.
Мій брат одразу почав домовлятися про прощальну церемонію і вимагав від мене двадцять тисяч гривень.
Все це збіглось з початком повномасштабного вторгнення. В чоловіка було дуже мало замовлень, він столяр. В мене також зарплата зменшилась в рази. Ми і справді ледь кінці з кінцями зводили.
Я тоді не витримала і сказала, що хіба по світу піду з простягнутою рукою. В нас справді не було лишніх і сто гривень.
Степан сказав мені позичити десь, я не погодилася. Ви собі тільки уявіть, така складна ситуація в Україні, ну хто піде мені на зустріч? Та й чим потім віддавати?
Тоді я насмілилась запитати у брата, чи допоможе нам сестра, яка давно живе в Італії. Степан відповів, що вона завжди пересилала йому кошти для батьків, і щоб я навіть не думала, її сума була в рази більша. Приїхати попрощатись з батьком в неї не вийшло, але кошти зі свого боку вона перевела.
Я впевнена, що цієї суми було достатньо, щоб брату все організувати, але він наполягав і на моїх грошах. Навіть наголошував на людях, які могли б мені позичити.
Вже рік, як тата з нами немає, мама залишилася одна. Але мій брат не змінився і він все ще кожного місяця вимагає від мене грошей.
Мені нічого не залишається, як кожного місяця віддавати останні гроші брату, як він каже тепер, для мами.
Я не знаю, скільки часу ще буду мовчати. Мені здається, що брат нами просто маніпулює.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
