Коли одна ростиш і виховуєш двох дітей неодмінно виникне момент, коли їх нема з ким залишити. Ось як учора.
Увечері зателефонувала моя мама і повідомила, що захворіла: температура, головний біль, нежить.
Прийти не зможе. Що робити? Дітей у мене двоє.
Старшого вранці в садочок, а ось із молодшим проблема. Йому трохи більше року і садок не передбачається ще років зо два.
Перше, що я зробила: написала батькові дітей та їхній другій бабусі. Вони теж працюють, але мають плаваючі графіки. Зрозуміло, завтра вони обоє виявилися зайнятими.
Далі дзвоню моїй начальниці: Аля, так і так, завтра в мене тренінг, але чи можна його перенести на інші дні? Ні, не можна.
Або завтра, або за 4 місяці. А без цього тренінгу і нової активності моя зростати не буде.
Потім знову спілкувалася із колишнім чоловіком. Потім знову з начальницею. Потім полізла в інтернет шукати няню, що приходить.
У нас у місті є організація, яка у рекордно короткий термін надає няню з рекомендаціями. Але ціни. Це у середньому моя триденна зарплата. Це сплата комунальних платежів майже за місяць.
Загалом, до ночі в мене смикалося око і я була «мамою поза ресурсом», про що повідомила дітей і попросила мене не чіпати.
Я гнівалася не на них, я гнівалася на ситуацію і мою нездатність її вирішити в максимально короткі терміни.
І знаєте, хто зрештою сидітиме з моїми дітьми? Так, моя хвора мати.
Велике дякую їй за терпіння, хоча ми з нею часто й не сходимося на думку. Люблю тебе, мамо! Ти найкраща!
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.
