fbpx

Коли онук показав мені у вітрині той спортивний велосипед, я відразу почала відкладати з пенсії. На всьому економили. Через півроку ми з чоловіком подарували Максиму на день народження велосипед майже за п’ять тисяч гривень. Через кілька місяців я пришла до сина і невістки в гості, і те, що побачила, в голові не вкладається

Я живу в селі, недалеко від райцентру, в якому живе з родиною наш син. У сина дружина і син Максим. Йому 7 років, а невістка зараз при надії.

Ми з чоловіком вже пенсіонери, але чоловік ще працює. Ми іноді, а частіше я сама, їздимо до дітей в місто, вони також до нас їздять, особливо весною і влітку, допомагають щось, разом урожаї збираємо з саду-городу. Старша наша дочка аж в столиці. Одним словом, звичайна у нас родина, між всіма нормальні стосунки.

Якось я була у сина й невістки, гуляла з Максимчиком по місту. І онук показав мені у вітрині одного магазину красивий спортивний велосипед, сказавши, що йому такий дуже подобається.

Я відразу почала відкладати гроші з пенсії, адже наближався день народження онука. Пенсії у нас з чоловіком маленькі, менше 3 тисяч, а жити ще ж треба і комунальні платити, том відкладати було не легко, довелося економити.

І ось через півроку ми з чоловіком подарували Максиму на день народження велосипед майже за п’ять тисяч гривень.

Через кілька місяців я знову пришла до сина і невістки в гості, і те, що побачила, в голові не вкладається.

Новенький велосипед іржавів на балконі (у них не лоджія, а звичайний відкритий балкон), а Максим ганяє з хлопчаками на такій штуці… Героборд називається, дуже дорого коштує. Йому його хрещений, виявилося, подарував. Коли я спитала у Максима, а як же велосипед, онук відповів, що велосипед зараз «відстій», що той героборд набагато крутіший.

Син зайнятий роботою, невістка – новонародженим малюком, тому вони навіть не потрудилися запакувати велосипед у якийсь чохол, щоб він не псувався…

Я навіть чаю не попила, нічого не лізло в горло, хотілося просто розплакатися, наче дівчинці, і піти… І я пішла. Дуже прикро, не можу відійти досі, хоч вже тиждень минув. А чоловік сказав, що буде нам урок – нічого, крім грошей і солодощів, сучасним дітям не варто дарувати. Але мене це не втішило.

Мені здається, що для родини сина, для онука я – наче отой велосипед, який не цінують і який, нікому не потрібний, іржавіє на балконі.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page