Коли сталося повномасштабне і ми втратили своє житло в Бучі, то переїхали в село до батьків чоловіка. Кілька місяців пожили зі свекрами, а потім вони нам купили пусту хату напроти. ремонт ми на свої збереження зробили. Вирішили, що в селі – надійніше і безпечніше, ніж у містах зараз.

І ось тепер ми живемо з чоловіком у селі через дорогу зі свекрами та молодшою сестрою чоловіка, якій 33 роки. Всі свята, дні народження ми святкуємо у нас, бо хата більша, ніж свекрівська. Ми готуємо з зовицею, але переважно – я, а в мене неспокійна 2-місячна дитина.

Ось і днями на передодні Різдва Богородиці чоловік пішов як завжди провідати своїх і жартома, а може й ні, запитав, чи може нам цього разу прийти до них у гості. Знаєте, яка була відповідь: це таке свято що всі святкують сім’єю! Збираємося завтра у вас!

І знову я готую-прибираю-обслуговую. Прийшли ще сусідка з сином – другом зовиці, ще одни друг сестри чоловіка, подруга сестри, сусід, -любитель “за комір”. Я так втомилася!

На всі свята сидимо вдома, з ранку до ночі за столом. Не можу так більше, шкода чоловіка, який не може зрозуміти як насправді до нього ставляться (нюансів багато і матеріальних та моральних), але я намагалася згладжувати, ублажати його рідню, а тепер не хочу. Навіть хату цю не хочу!

Причин дві: я втомилася мовчати, ну це ладно, а друга: нашого сина довгоочікуваного свекруха за два місяці жодного разу на руки не взяла!

І це не я не хочу давати онука, це бабуся з тіткою не хочуть ні його, ні мене бачити, хоча зовиця з нами живе в окремій кімнаті і їсть те, що я готую, адже вона на роботі, в райцентр щодня їздить і втомлюється, а я в декреті, можу й на неї приготувати.

Я сказала, що або ми їдемо і орендуємо квартиру в райцентрі, де він працює, або розлучення і я повертаюся до батьків в іншу область.

Чоловік промовчав і пішов вечеряти до мами. Як вам? І що його робити?

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.