iBilingua

Коли я виходила заміж за Василя, моя свекруха обіцяла нам, що будинок в якому вона живе в селі, буде належати нам. Живемо ми з Василем в місті Чернівці, разом із моєю бабусею Ніною, виховуємо двох синочків.

Моя свекруха крім Василя має ще молодшого сина Артема. Він зі своєю жінкою і дітьми виїхав за кордон жити. І минуло вже три роки, як вони покликали мою свекруху до себе.

Щоб хата не пустувала, ми з чоловіком почали частенько навідуватись в село. За три роки ми поробили там ремонти, утеплили будинок, я насадила багато декоративних кущиків, які будуть милувати око багато років без особливого догляду.

Чоловік змайстрував гойдалку і зробив нову огорожу. Наші хлопці завжди нам говорять, що їм більше подобається жити тут, в будинку, а ніж в двокімнатній квартирі з бабусею.

Цього літа мій чоловік взяв на роботі відпустку, щоб ми могли з синами більше побувати в селі, та наш спокій порушив несподіваний сюрприз моєї свекрухи, вона приїхала з якимось Мікаелло, щоб похвалитися, в якому будинку в Україні вона живе.

Та ми змовчали, що будинок до, це було щось трошки інше.

Я накрила шикарний стіл з купою різної смакоти. Кожного дня обходжувала їх, догоджала так, щоб в них залишились по від’їзду приємні враження. Василь возив їх машиною на різні екскурсії.

Свекруха кожного місяця висилає нам немаленьку суму грошей. Тому економити ми для неї на розвагах і не планували, залишила нам будиночок, в який ми в майбутньому мабуть і переїдемо жити.

Вже коли свекруха збиралась від’їжджати, я накупила наших гостинців з України, подаруночків для дітей брата, аж на п’ять тисяч гривень.

Свекруха відвела нас з Василем в іншу кімнату і повідомила, що будинок переписала на двох синів, так щоб було по чесному, на Василя і Артема. Я, якщо чесно, втратила дар мови. Я стільки праці і любові вклала в наш будиночок, а він повністю не належить мені, це так важко і несправедливо, невже Артему це потрібно?

Проводжали ми її вже не так як завжди, ми були спантеличені і розгублені.

Читайте також: Після роботи я зустріла свою однокурсницю, ми з нею пішли в кафе на каву, та й не помітили, як годинка часу пролетіла. По дорозі я ще забігла в супермаркет, щоб купити щось смачненького до чаю. Вже сіла в свій транспорт, аж тут дзвінок від свекрухи: де я “лажу”, яка вже година. А далі почалось таке “говореня”, що мені перед людьми в маршрутці соромно досі. Таке враження, ніби я школярка

Що нам робити далі? Я не знаю. Василь говорить, що соромиться питати брата, які в нього плани на будинок, а я не можу так вити своє гніздечко в очікуванні, що колись може приїхати Артем і відібрати в нас його.

Як ви вважаєте, чи буде гарно виглядати, якщо я запитаю сама про це у Артема?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!