fbpx
життєві історії
Після роботи я зустріла свою однокурсницю, ми з нею пішли в кафе на каву, та й не помітили, як годинка часу пролетіла. По дорозі я ще забігла в супермаркет, щоб купити щось смачненького до чаю. Вже сіла в свій транспорт, аж тут дзвінок від свекрухи: де я “лажу”, яка вже година. А далі почалось таке “говореня”, що мені перед людьми в маршрутці соромно досі. Таке враження, ніби я школярка

Як це важко постійно бути під контролем зовсім чужої тобі людини.

З чоловіком ми вже десять років, як у шлюбі. Так склалась моя доля, що я пішла у невістки. Моя свекруха дуже строга жіночка, виховала трьох синів і звикла все тримати під своїм контролем.

Майже все життя вона диктує мені, як жити, що маю робити, коли маю вставати, буває і таке, що я не даюся та в більшості випадків легше послухатись, а ніж потім переживати ті “бурі” в хаті.

Чоловік мій постійно на роботі, про наші “бурі” і слухати не хоче, говорить мені: “Ви жінки, знаходьте компроміс одна з одною, а я вдома займаюсь вихованням синочків.”

Через рік після весілля я народила старшого сина, не встигла я вийти із декретної відпустки, як через трохи у нас народився другий синочок.

Вже коли синочки мої трохи підросли, я щаслива була, що можу піти на роботу, адже зміниться моє коло оточення, та й відчуття таке в мене було, наче я не відчувала себе особистістю.

Свекруха погодилась допомагати мені з хлопцями, я спокійна і щаслива їздила на роботу.

Одного разу після роботи я зустріла свою однокурсницю, ми з нею пішли в кафе на каву, та й не помітили, як годинка часу пролетіла, по дорозі я ще забігла в супермаркет, щоб купити щось смачненького до чаю, вже сіла в свій транспорт, аж тут дзвінок від свекрухи, де я “лажу”, яка вже година.

Я намагалась тихенько все пояснити, та вона вигукувала так, що було чутно тим, хто сидів поруч. Я горіла вся зі сорому. Додому приїхала з поганим настроєм.

Читайте також: Нині, на День Незалежності, я пішла до церкви. Бачила Галю, сама стояла в кутику, така гарна при параді, у вишивці. По закінченню служби, я трохи ще поговорила зі своїми подружками, і неспішно відправилася додому. Не встигла я дійти, як від хати сусідки “гавкіт” почувся, не те слово… Такого я ще за все своє життя не чула. Так дитину шкода!

Та після цього випадку ставало все гірше і гірше. Я ще не встигла вийти з роботи, як контрольний дзвінок: “Ти де?”, за трошки знову: “Ти вже їдеш?”, –  і так кожен раз. Я вже просто не витримую з цією жінкою.

Я наче залежна від неї, життя стає нестерпним і як цю жінку просити, щоб дала мені трохи самій вирішувати як жити?

Як їй пояснити маю, що я доросла людина і краще знаю що і коли мені робити?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!

You cannot copy content of this page