Коли син з дочкою дізналися, що в мене є людина, яка мені допомагає: варить їсти, пере, прибирає, а я Валентині пів пенсії віддаю, то відразу ж до мене на вихідних приїхали. Ні, якщо ви подумали, що вони свою допомогу запропонували, то ні. Син наважився і перший сказав, щоб я з заповітом поспішила, бо здоров’я вже не те, а тут ще й чужа людина по дому ходить.
Молодшій дочці було дванадцять років, коли не стало мого чоловіка. Син на три роки від Марічки старший.
Я ростила і вчила їх одна. Заміж так і не вийшла вдруге. Батьки і чоловіка і мої жили в іншому місті, тому допомоги я не чекала.
Працювала на двох роботах, ще й по ночах шила одяг на замовлення.
Важкі були часи, але нічого, якось ми вже це пережили.
На даний час я одна живу в трикімнатній квартирі.
У дітей своє життя. Вони створили свої сім’ї.
Я вже не молода. Мені 69 років. Ще до 65 я якось трималася, а після все пішло проти мене.
Пішла на обстеження в поліклініку, а мене відразу ж в стаціонар положили. Серце вже не те, і треба підтримувати, сказали лікарі.
Дочка мене один раз провідувала. Син в той час був у відрядженні в іншому місті. Ну хоч зателефонував, то вже добре.
Про невістку взагалі мовчу, вона навіть не поцікавилася, як я, чи може мені щось потрібно. Вона з сином найближче до лікарні живе, могла б і навідатися.
Коли мене виписували, лікарі просили не нервувати і більше відпочивати.
Але і на це я не мала права.
Вже у вихідні дочка привезла до мене своїх молодшеньких. Старший онук вже школу закінчив, а ось близнюкам лише по вісім років.
Я любила з ними час проводити, але на даний час мені важко, вони потребують уваги.
Я попросила через дві години дочку, щоб дітей забрала, а вона образилася, бо в той час робила манікюр.
Але ж мене ніхто не питає, чи маю я можливість за ними дивитися.
Через дві неділі я знов на стаціонар попала.
Здоров’я і сили мене покидало кожного дня.
Дітям я була не потрібна. Я якось натякала, щоб дочка мене до себе забрала, вона вдала, що не чує. З сином те саме. В нього будинок великий, але там живе його теща, бо не змогла сама впоратися з тим, що не стало чоловіка. Вона набагато молодша за мене, але ще та актриса. Такі собі раду дадуть.
Одного дня я зідзвонилася зі своєю подругою. Вона з дочкою живе в будинку на сусідній вулиці.
Коли я все розказала Олі, вона тут же відправила до мене дочку.
З того дня у мене появилася людина, яка мені допомагає. Валентина і прибирає і готує, коли треба, і поговорить зі мною по душам.
Я ж, щоб хоч якось їй віддячити, віддаю їй половину своєї пенсії.
Діти поки про це не знали, мовчали. А коли син довідався, то всі зі своїми сім’ями до мене прийшли.
І якщо ви подумали, що вони вирішили по черзі мені допомагати, то ні.
Єдине, що попросив мене син, щоб я встигла заповіт написати, бо здоров’я не те, а тут ще й незнати хто по квартирі ходить.
Щоб потім вони проблем не мали…
Ось так я виховала своїх дітей.
Десь таки упустила…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
