Цій історії вже вісім років, але чогось мені захотілося описати її саме тут і саме зараз.
Заміж я виходила вже при надії. Дмитро не задумуючись попросив моєї руки. Я в той час ще навчалася на останньому курсі.
І хоча мені було вже не до весіль і гулянь, чоловік наполіг на невеличкому, але все ж святкуванні в ресторані.
Мій животик з-під пишної сукні вже добряче проглядався, але я цим не переймалася. Було цікаво та весело. Тамада організовував різні конкурси, всі гості співали і веселилися.
Ще до весілля Дмитро наполіг, щоб я переїхала жити в їх з мамою квартиру.
З першого знайомства з Аллою Петрівною я зрозуміла, що жінка вона заздрісна, владна, і дуже сильно любить гроші. Однак я не здогадувалася наскільки…
Коли тамада озвучив в ресторані, що пора вітати молодят, моя свекруха першою взяла в руки мікрофон, і зі сльозами на очах почала промову. Після довгих і красивих побажань Алла Петрівна заявила, що жодного подарунка чи грошей не даруватиме нам, і вручила просту листівку, де красувалися дві золоті обручки і букет квітів.
– Я вам свою квартиру надала для життя, на ресторан трохи грошей виділила. Це все разом коштує чимало. Тож грошей від мене не чекайте. Думаю ви знаєте і розумієте, що моя допомога найкращий подарунок в такий важливий для вас день!
І ми з Дмитром і всі гості були здивовані такою промовою Алли Петрівни, проте я вирішила промовчати. Що тут ще скажеш. Хоча було дуже важко все це вислуховувати.
Але Дмитро не такий як я. Він не стримався після почутого від рідної людини.
– Твоїх грошей нам з Людмилою не треба! А за квартиру ми тобі віддаємо три тисячі щомісяця на комунальні витрати, та й продуктів багато купуємо. Батьку було б соромно за тебе!
Після весілля ми прожили зі свекрухою всього два місяці. Моя бабуся переїхала жити в село до рідної сестри, віддавши нам свою однокімнатну квартиру.
Через три роки ми її продали, доклали, і купили двокімнатну.
На даний час ми з Дмитром виховуємо двох діточок.
Свекруха з нами спілкується і приходить до онучок в гості.
Просто, про гроші ми ніколи мови не заводимо, і жодної копійки від неї не беремо, хоча та не раз намагалася нам їх “втулити”
Ось така у мене “добра” свекрушенька. Але нехай там, Бог їй суддя. Головне, що ми здорові та щасливі!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
