В торговому центрі я і зрозуміла, що зробила велику помилку, промінявши Валеру на Андрія, але вже нічого не зміниш, на жаль.
Мене звати Оля. На даний час я мама двох синів. У мене було гарне життя, люблячий чоловік, син. Та мені хотілось більшого. Тепер живу і рахую копійки від зарплати до зарплати, а ще, заглядаю на пенсію мами.
Побралися ми з Валерою, коли мені було 27, а йому – 29.
Спершу жили з батьками Валери. Все було добре, але мене ця обстановка, що я не єдина господиня в домі, сильно дратувала.
В нас з’явився син. Я весь час сиділа дома. Валера ж працював на двох роботах, щоб покращити нашу фінансову ситуацію.
Ми з сином їздили відпочивати, навіть іноді за кордон. Валера в той час працював. Навіть в свою законну відпустку він трудився. Один раз з другом навіть поїхав на заробітки на місяць.
В нього була мрія відкрити свій бізнес. Я ж цього не розуміла і наполягала на своїй квартирі. Жити зі свекрами я вже не могла, хоча, ще раз наголошу, вони не пхалися до нас зі своїми порадами, ми жили мирно. Просто мені це не подобалося. Я намагалася з усіх сил зробити так, щоб з ними не бачитися і не зустрічатися в будинку.
Це вже тепер я розумію, що це була велика помилка. Вони ж хотіли нам лише добра, та й з сином мені велика підмога була.
Коли Марку виповнилося п’ять років, (я вже тоді працювала) я познайомилася з Андрієм. Він видався мені таким впевненим в собі. Саме такого чоловіка я бачила поруч з собою.
Він був власником декількох точок кав’ярень, але зі своїм другом.
В нього були і гроші і квартира і автівка.
Мені цього фінансового спокою дуже не вистачало з Валерою. Тому я й пішла від нього до Андрія, забравши сина.
Знаю не з чуток, що Валера дуже важко пережив наше розлучення. Він любив сина, і що приховувати – мене…
Та я не хотіла чекати, поки він стане на ноги і відкриє нарешті свій бізнес і купить нам квартиру. Мені потрібно було все і зразу.
З Андрієм все починалось, як в казці, а закінчилось казна чим…
Все почалось з того, що друг його підставив з бізнесом, все забравши собі. Більше того, Андрій вліз в борги і вони не маленькі. Довелось продати квартиру, бо могло все закінчитись дуже плачевно.
Я не витримала такого життя, забрала сина і повернулася до своїх батьків, а через деякий час дізналася, що при надії.
Повертатися до Андрія я не хотіла. Він з неймовірною швидкістю котився на дно.
Тут і почалось моє “життя”.
Двоє дітей. Декрет. На роботу не підеш. Я жила на мамину пенсію і на аліменти від Валери.
Андрія я викреслила зі свого життя, бо знала, що толку від нього мало, а точніше – нуль.
Зараз молодшому сину сім років.
Я й надалі живу з мамою. Маю роботу, але живу від зарплати до зарплати. Благо, що мама мені допомагає, інакше, не знаю, як би я жила.
Недавно йшла по торговому комплексі з дітьми і побачила Валеру.
Я спершу його не впізнала.
В стильному одязі, поруч шикарна дружина, а в дорогій колясці – донечка.
Вони щасливі з багатьма пакетами покупок направились до автівки.
Він допомагає нашому сину, нічого не скажу, навіть купив йому на іменини новий смартфон. Але мене це не тішить. Я розумію, що на місці цієї жінки могла бути я…
Просто я не вірила в нього і не підтримувала. А Валера таки став власником своєї фірми. В них гарна квартира і автівка…
Я зробила велику помилку, про яку буду шкодувати все життя.
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua