Усі ми живемо заради дітей! Більшість… не говорю зараз про матір – зозулю чи про неблагополучну сім’ю. Якось так є у житті, коли мрієш про дитину, дуже хочеш її, але нічого не виходить. Так було й у нас.
Коли ми побралися з Олегом нам було вже по двадцять два. Та пам’ятаю такі слова чоловіка: “Миросю, давай поживемо для себе, почекаємо трохи з дітьми”.
Олег ніби наврочив, сказавши такі слова. Так ми прожили для себе рік-два-десять… Це дуже багато. Зрозуміли, що не можемо мати дітей. Свою увагу і любов хотіли комусь дарувати: це була киця, наша мила Сонечка, вся турбота була для неї.
“Миросю, – казала мама, – ви так дбаєте про кицю, наче б то ваша дитина. Це не є нормально”. Я розуміла мамині слова, та ніяк не могла поговорити про це з Олегом.
Коли ми приходили до мого брата в гості (у нього троє діточок), то чоловік так гарно бавився з племінниками. Затримувались до вечора. Олег навіть читав своєму похреснику казочки на ніч.
Мені, скажу вам чесно, було вкрай важко на це дивитися. Що ж можна було робити в такій ситуації. У моїй голові вирували різні думки, а особливо остання розмова з мамою не давала мені спокою.
Вона сказала: “Люба донечко, бачу, як вам важко. Тваринка є тваринкою. Тримайте собі на здоров’я, але вам потрібно зовсім інше… Вам потрібна дитинка, так, якщо і не ти її будеш біологічною мамою, то будеш тою, яка подарує свою любов. Ви з Олегом будете чудовими батьками. Прошу, подумайте над цим…”
Мамині слова мене надихнули, того вечора змінилось моє життя, я наважилась поговорити з чоловіком. Виявилось, що він давно думав про всиновлення.
Після повномасштабного вторгнення, як багато дітей – сиріт. Я була впевнена, що Бог нам допоможе, адже стільки років ми чекали на зустріч з дитинкою, не вийшло мати рідну, свою, але ми можемо зробити щасливою чиюсь дитинку!
Нам стало легше від таких думок і ми почали шукати її , “нашу дитину”. І що ви думаєте – знайшли. Милого хлопчика, дещо кволого, але ми “поставимо його на ноги”. Від тепер у нас буде все гаразд.
Нашого синочка звати Олексійко, у вересні він піде у перший клас! Зараз у нас іде активна підготовка до школи. Які ми щасливі у цій метушні, шкодуємо, що швидше не наважились на цей крок. Стільки років вагання – забрало нам ту радість піклування, обіймів і дитячого щебету у нашій хаті!
Я дякую Богові за все. Тому, якщо серед читачів є ті батьки, які ще вагаються над темою всиновлення – прошу вас не бійтеся, будьте впевнені, що у вас все вийде, бо ви зробите щасливою маленьку дитину, вона вас чекає, саме зараз ви їй дуже потрібні!
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
