Що ж не так роблю у житті? Адже долю маю нещасливу!
З Борисом ми однолітки, вчились у паралельних класах. Ми просто товаришували, як однокласники, спілкувались, часто їздили на екскурсії. Так минало наше шкільне життя. Лише, коли ми стали студентами, Борис по-іншому “глянув” на мене.
Сказав: “Марто, давай зустрічатись!” Я й погодилась. Борис був добрим хлопцем, приділяв багато уваги, а я стала його підтримкою (виростав він без батька, мав маму і сестру). Ми троє були його “всесвітом”.
Борис мав стати митником, а я – працювала у торгівельній сфері. З’явились кошти, почали заробляти на життя, тому Борис знайшов слушний час і запропонував стати його дружиною! Від пропозиції я не відмовилась.
Весілля відгуляли взимку! Почали жити з моїми батьками. Поки чоловік працював – все було добре, але потім його звільнили. Відтоді почалась криза. Але ми мали разом пройти ці випробування, адже давали клятву перед Богом “і в радості, і в горі”.
Нам дуже допомагали наші батьки, але скільки можна допомагати? У Бориса щось з роботою ніяк не виходило, почав заглядати до чарки. Казав мені часто: “Марто, я не заслуговую тебе, залиш мене!”
Не слухала я чоловіка, витягувала з цього стану, як могла: різні лікарі, різні процедури, але витягнула!
У цій всій метушні минув рік! Борис знайшов роботу, почав знову заробляти. Я дізналася, що при надії! Ми дуже зраділи, але не довгою була радість – не виносила. Чоловік мало знову в цей “світ” не занурився, але Бог допоміг, ми разом впорались із нашою втратою!
Дуже важкий був рік, було багато обстежень, лікарі порадили поїхати на море! Так ми і зробили! Тиждень релаксу та позитивних емоцій врятувало нашу сім’ю. Коли повернулась з відпочинку – дізналась, що при надії.
Цього разу все проходило добре, хоча Борис дуже переживав, щоб дитинка з’явилась на світ здоровенькою! На весні у нас народився синочок, а назвали Матвійком! Раділи усі, та з Борисом щось діялось не так! Почав часто затримуватись на роботі, з’явились нові друзі! Як добре, що з вихованням синочка мені допомагали батьки!
Все моє життя пішло “шкереберть”. Борис почав шукати легких заробітків, знову заглядав у чарку, тому й не витримала – подала на розлучення.
Важко було Матвійчику пояснити, чому тато з нами не живе. Борис зустрічається з сином лише під час вихідних. А я довго не могла довіряти чоловікам, минуло два роки після розлучення – зустріла Артура.
Він запропонував жити з ним в окремій квартирі, тай Матвійчику зразу усього накупив, бо синочок ішов у перший клас. Мені теж догоджав, що захотіла – те й купляв.
Але дуже мене пильнував, я мала звітувати де пішла, з ким була. Завжди мала повертатись додому вчасно, щоб Артура не злити.
Такий постійний контроль дуже мене гнітив. Не витримала і повернулась зі сином жити до своїх батьків!
Порадьте, не знаю, що маю робити?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
