Я довго закривала очі на чоловіка, але мій терпець увірвався. Шкода тільки, що мама мене не зрозуміла…
Ми з Віталиком були разом шість років. Виховуємо чотирирічного сина.
Я в декрет, можна сказати, і не виходила. На восьмому місяці я почала розвивати свій інтернет магазин, який сьогодні мені приносить хороший дохід.
Чоловік працює на заводі. Гроші приносить, але вони мізерні. Для сім’ї з дитиною цього дуже мало.
Живемо ми в квартирі Віталика, яка йому дісталася від бабусі і дідуся. Чоловік вважає, що мені і так дуже пощастило, бо я “відхватила” чоловіка з таким “приданим”.
– Ти б це цінувала. Твої подруги, глянь, пів життя складають на перший внесок іпотеки, а другу половину життя її виплачують. Хіба це життя? Ти на все готове прийшла.
А все готове, щоб ви розуміли, це обшарпані шпалери і старі меблі.
Ми з чоловіком в цю квартиру дуже багато вклали. Я шукала і майстрів і матеріали, щоб і хороші і подешевше. Я на той час заробляла так само як Віталик, а може й більше.
Останнім часом чоловік поводився, як пуп землі.
Він мав прийти з роботи, а я його нагодувати, обслужити і положити в ліжко, ще й пульт в руки вложити.
На мені робота, дитина, сім’я. Допомоги від чоловіка ніякої. Що він є, що ні. Хоча ні, не так, з ним ще більше клопоту.
Я повинна була мовчати, бо живу в його квартирі. Навіть свекруха такої думки. Я думаю, це вона його так налаштувала.
Потім додалось ще й те, що Віталик почав просити в мене гроші, бо його зарплати йому не хватало на новий телефон. Я все розумію, але це вже було останньою краплею.
Після “бурі”, що я повинна ще й все в домі встигати і гроші на забаганку дати, я забрала деякі речі, сина, і поїхала до своєї мами.
Та на порозі мене чекав “сюрприз”.
– Як? Такого чоловіка золотого покинути? Як таке тільки в голову могло прийти. Я думала, що добре тебе виховала, а ти таке робиш?
Мама випхала мене з сином, сумкою на сходову клітку і закрила двері, перед тим наголосивши, щоб я поверталася туди, де була і нічого не видумувала, бо чоловік мій без шкідливих звичок і по дівчатах не бігає, як багато інших.
Я дуже була розчарована, бо розраховувала на її підтримку.
Мама живе сама в двокімнатній квартирі і могла мене прийняти…
Я поїхала до подруги, потім знайшла не дорогу квартиру і почала жити з сином.
Віталик сильно з цього приводу не сумував. Знаю не з чуток, що мама його два рази в тиждень приходить, щоб прибрати і наготувати синочку їсти.
Після 24 лютого ми переїхали з сином в Литву. Тут ми до сьогодні і перебуваємо. Я не знаю, що буде дальше, але без цієї людини мені дуже добре. Шкода, що мама цього так і не зрозуміла…
Вона телефонує мені кожного дня і просить повертатися до чоловіка, поки він собі когось не знайшов.
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
