Коли Валя стала залишати Євуню нам, ми з чоловіком були не проти, треба ж доньці своє життя влаштовувати. Згодом вона познайомилася з Костею, і переїхала на його орендовану квартиру. – Не хочу Єву зі школи забирати. В неї тут друзі, музична школа, – спершу пояснювала дочка. Через рік в них з’явилася спільна дитина, і вони придбали квартиру. Та онучка до сьогодні живе з нами. – Я нікому не потрібна, – після цих слів я проплакала всю ніч.
***
Моїй доньці Валентині 37 років, її доньці Єві 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Єви батьком, Валентина розлучилася, коли Євуні було всього 2 місяці.
Загуляв мужик, вона не пробачила. Прийшла з донькою жити до нас. Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Валя і Єва. Користуючись тим, що за Євою є кому доглянути, Валентина часто йшла то до подруг в гості, то вони на природу компаніями вибиралися. Ми з чоловіком були не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка.
Я майже завжди відводила і забирала Єву з садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла. П’ять років тому Валя пішла жити до свого молодого чоловіка. Він орендував квартиру в іншому районі міста. Єву вона з собою не взяла – був кінець навчального року, дівчинці було б незручно добиратися до школи. Якось майже відразу Валентина чекала дитину, вони розписалися. Вирішили жити у нас.
Народився онук. Так і жили. Валентина з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Єва в інший, а ми з чоловіком в третій. Нормально жили, мирно. Тільки було видно, що до малюка Валя з чоловіком відноситься набагато краще, ніж до Єви. Ні, її не кривдили. Просто як ніби Матвійко – їх дитина, а Єва – так, сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку. Матвійка призначили в садок, Валя вийшла на роботу, і з грошима стало легше.
Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили кредит і купили собі однокімнатну квартиру. Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, інакше як Євуня в школу ходитиме?! А міняти школу – великий стрес. Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант і купили житло на іншому кінці міста. Єву з собою не взяли.
Валя попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната. Музична школа, знову ж таки, поруч. Якщо брати її з собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, змінювати школу. Ми з Євою поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю. Так і живемо.
Валентина спочатку приїжджала частенько після роботи, щоденник дивилася, зошити у Єви, за обновками вони ходили. У вихідні вони Єву забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер. Валентина дзвонить дочці рази три за тиждень на п’ять хвилин, і мені два рази в тиждень. Приїжджає 2-3 рази на місяць.
Грошей на утримання Єви вона нам не дає. Ми не запитуємо, і як ніби все в порядку. Навіть аліменти, які платить перший чоловік, залишаються у Валі. Але навіть це не так важливо, поки справляємося. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Валентина наче викреслила Єву зі свого життя. І Євуня це розуміє. А недавно взагалі мені сказала: “Так я ж розумію, я нікому не потрібна”. Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Та й чи треба?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
