Всміхайся
Коли вона перестала любити зірвані квіти?..
Просто однієї миті стало нестерпно боляче від споглядання зрізаної краси у вазі, яка повільно, в муках гине, віддаючи останнє – пахощі свого життя…
А він же не знав, він хотів всі квіти світу – дощем веселковим до її ніг…
Вони йшли вулицею незнайомого міста, чисті й нові, як діти, з широко відкритими назустріч новому очима.
Їх приманив затишок маленької кав’ярні, вона весело побігла вперед, у розчинені двері, а він затримався: на тротуарі привітна літня жінка продавала ромашки.
Вона зупинилася й обернулася – де ж ти? – і душу залив сірою хвилею розпач: не хочу, не хочу, не хочу!
Відчайдушно замахала за спиною продавчині руками, але пізно, він вже дістав гроші з гаманця, дивиться на її рухи, та не чує. не розуміє, про що вона мовчки благає.
А розрахувавшись, він простягнув букетика спантеличеній від нежданої приємності тітонці.
Він же, як і та, що чекала на порозі кав’ярні, був щасливий: бо жив її посмішками.
А зрізані квіти не посміхаються.
Автор: Альона Мержевська, зі збірки «Босі світанки»
