Приїхала знайома поскаржитися на колишнього чоловіка. Ще кілька років тому я б назвала її подругою. Але ось зараз не знаю навіть, як назвати і ким вважати.
Просто росли ми разом, вона у нас на весіллях побувала, на кшталт дружили, правда, якщо справа її хлопців не стосувалося. Вона не охоче нас зі своїми хлопцями знайомила.
А одного разу я подзвонила їй поспілкуватися, а її мама повідомляє: її немає, вона заміж вийшла, і вони з чоловіком переїхали в райцентр. З яким чоловіком? Коли вийшла?
Як виявилося, взагалі ніхто не підозрював про те, що трапилося. Кілька років вона з нами не зв’язувалася.
Один раз її зустріла випадково в магазині з цим чоловіком (мабуть до мами приїжджали), але буквально привітавшись, вона сказала, що вони дуже поспішають і швидко пішла.
Все, більше ніякого спілкування, навіть з днями народження не вітала. Телефонів контактних нам ніхто не дав.
А тут недавно вона розлучилася, виявилося, що чоловік пішов до іншої жінки. Ну пішов і пішов. Але тут вона про нас згадала, почала всім дзвонити (наші-то номера у неї є), пропонувала зустрітися, а то щось ми перестали спілкуватися.
Ну, все як завжди: чоловік козел і так дальше. А саме тяжке в цьому шлюбі полягало в наступному: вона дуже хотіла дітей, але їх не було. Вона довго обстежилася, лікувалася. Не менш 6 років на це пішло. Врешті-решт вони розлучилися.
І тут вона випадково дізналася від дружини його друга, що у нього не може бути дітей. Тобто він все прекрасно знав, бачив, як вона страждає, обстежується, лікується і нічого їй не говорив.
Ну, чесно кажучи, ми кинулися її жаліти. Адже ось негідник який! Обдурив ні в чому не винну жінку.
А потім я і кажу:
– Ачому він не обстежувався? Чому ти вирішила, що справа в тобі?
А знайома каже:
– Як чому? У нього ж в попередній сім’ї двоє дітей було!
Тут настала наша черга сильно задуматися. Я обережно запитую:
– Так ти мужика з сім’ї з двома дітьми забрала?
Знайома мнеться, щось про любов говорити починає, про колишню дружину (ну це якось так, це завжди колишня дружина погана!). Ми за неї помічали деяка зарозумілість по відношенню до оточуючих, з якого витікала впевненість в тому, що їй можна те, що іншим не можна.
Ще мій чоловік свого часу в ній це помітив, а потім уїдливо сказав, що вона себе ще й красунею вважає. На мій погляд вона і справді симпатична.
Просто деякі її вбрання були занадто екстравагантні: чоловічий костюм, краватка з спідницею, капелюх якась з величезними полями, сорочки чоловічі.
Так, питаю, звідки діти? Вона відповідає, що це діти його дружини від попереднього шлюбу були, просто вона не знала, думала, що це від нього діти.
Ну я і не витримала. Кажу:
– Ти ти повела батька від двох дітей зі спокійною совістю? Ти навіть не поцікавилася у «коханого» чиї це діти? Ти навіть не питала, а на що вони живуть тепер, думаючи, що це його діти?
– І показуєш претензії, що він з тобою погано обійшовся? А за кого ти заміж йшла? Ти ж доросла людина, прекрасно розуміла, що мужик дітей кидає, не забезпечує їх!
– На що сподівалася: що він був непорядним з іншими. А з тобою порядною буде?
Коротше жорстокі ми опинилися! Вона в сльози:
– Дівчатка, ми ж подруги, чому ви не можете мене підтримати в скрутну хвилину?!
А потім каже, що буде дзвонити його колишній дружині (тієї у якій двоє дітей), щоб з нею якийсь союз проти чоловіка і його нової жінки укласти.
Ми взагалі в осад випали. Бідна жінка, ось сюрприз-то на її голову звалиться! Сподіваємося, вона швидко пошле нашу знайому.
А з іншого боку – може ми, звичайно, і не праві. Може треба було шкодувати, по старій дружбі? Мене терзають сумніви – ми ж адже дружили в юності.
Але моя подруга, яка при цьому була присутня вважає, що мене її сльози просто розжалобили. А сльози ці – крокодилячі.
Фото ілюстративне з вільних джерел.
